Головна Головна -> Твори -> ВОРОНИЙ МИКОЛА БІОГРАФІЯ

ВОРОНИЙ МИКОЛА БІОГРАФІЯ



(1871-1938)
Народився на Днiпропетровщинi в ремiсничий родинi. Освiту здобував у ремiсничих
училищах, звiдки був виключений за революцiйну дiяльнiсть. Був пiд наглядом
полiцiï, не мав права навчатися у вищих навчальних закладах Росiï.
Продовжив навчання у Вiденському та Львiвському унiверситетах. Деякий час був
режисером в украïнському театрi “Руська бесiда”, актором у трупах М.
Кропивницького, П. Саксаганського. З 1910 року жив у Києвi, але у 1920 роцi, не
сприйнявши новоï влади, емiгрує. Наприкiнцi 20-х рокiв повернувся в
Украïну. У 30-х роках був репресований.
М. Вороний
Ї поет, перекладач, лiтературний критик. Автор збiрок поезiй “Лiричнi поезiï”
(1911), “В сяйвi мрiй” (1913), “За Украïну” (1926), “Поезiï” (1929).
Твори Вороного розрахованi на iнтелектуально розвинутого та естетично
пiдготовленого читача, вихованого на творах свiтовоï класики.

Iсторична пам’ять народу в поемi Миколи Вороного “Євшан-зiлля”
Iм’я Миколи Вороного назавжди ввiйшло в украïнську лiтературу. Але тридцять
рокiв твори його не могли зустрiтися з читачем. Творчiсть М. Вороного не
вписувалась прокрустове ложе лiтератури того часу. Його хотiли бачити прямим i
однозначним, рiвним i однотипним. Але вiн був рiзнобарвним, багатотемним,
непостiйним, неповторним, то сумним, то життєрадiсним. Вiн хотiв, як i Iван
Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Украïнка, вивести украïнську
лiтературу на європейський i свiтовий рiвень.
Поезiя М. Вороного у своïй основi глибоко патрiотична. Про це, насамперед,
свiдчить поема “Євшан-зiлля”, яка була написана ще 1899 року, а тiльки тепер
дiйшла до нас. Почуття любовi до Батькiвщини, до рiдного народу, до своєï
мови
Ї ось основний iдейний змiст поеми. Їï сюжет М. Вороному навiяв
Галицько-Волинський лiтопис, у якому збереглася легенда про чарiвну силу степового
зiлля. Поет не просто переказав вiршами лiтописну легенду, а й надав ïй
украïнського побутово-iсторичного колориту.
У Києвi живе в неволi син половецького хана. У полон його взяв Володимир Мономах i
за його красу залишив при собi. Жив хлопчик у розкошi, в повазi. Вiн поступово
став забувати рiдний край, звик до чужого краю, чужих звичаïв. Але тяжко
доживати вiку половецькому хану самотньому. I посилає вiн на Руську землю гудця,
звелiвши йому знайти сина i заспiвати рiдних половецьких пiсень. “А як все те не
поможе, дай йому євшан-зiлля”,
Ї сказав хан. Гудець знайшов хлопця. Спочатку спiвав йому героïчнi й нiжнi
колисковi пiснi. Вони подобались хлопцевi, але не торкали його душi. I тодi
спiвець дав йому понюхати євшан-зiлля.
Рiдний степ
Ї широкий, вiльний
Раптом став перед очима, з ним
I батенько нещасний!!!
Прокинулося найдорожче, найсвятiше почуття
Ї любов до рiдного краю. Нiщо тепер не в змозi зупинити юнака.
Краше в рiднiм краï милiм
Полягти кiстьми, сконати,
Нiж в землi чужiй, ворожiй
У славi й шанi пробувати!
Ї
злiтають з його уст слова, i вiн, “оминаючи сторожу”, крадькома простує “в рiдний
степ, у край всемилий”, бо найдорожче для людини
Ї ïï рiдна земля i воля.
Горе тiй людинi, яка вiдцуралася свого, потрапивши на чужу землю, забула рiдне
слово, блиск материнських очей та мозолистi руки батька. З болем у голосi
звертається М. Вороний до таких людей. Високим патрiотичним акордом, зверненим до
сучасноï Украïни, ïï синiв, звучать останнi рядки поеми:

Украïно, мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синiв твоïх багато
На степах твоïх зосталось?
Чи не вiдцуралися вони свого роду, своєï матерi-вiтчизни? Немає в нас
тiєï сили, що пробудить почуття нацiональноï гiдностi, немає кобзарiв,
що колись “спiвали-вiщували заповiти благороднi”. Ось чому тепер “манiвцями
блукаємо без дороги”. I поет справедливо ставить запитання:
Де ж того євшану взяти,
Того зiлля-привороту,
Ї
Що на певний шлях направить,
Ї
Шлях у край свiй повороту!


Загрузка...



Схожі твори: