Головна Головна -> Твори -> Моï почуття пiсля прочитання усмiшок Остапа Вишнi

Моï почуття пiсля прочитання усмiшок Остапа Вишнi



“Мабуть, iз часiв Котляревського не смiялась Украïна таким життєрадiсним,
таким iскрометним сонячним смiхом, яким вона засмiялась знову в прекраснiй
творчостi Остапа Вишнi”,
Ї писав Олесь Гончар.
Саме в усмiшках найповнiше виявилася чиста, щедра i весела душа письменника.
Героï оповiдок
Ї мисливцi-невдахи i фантазери, добродушнi, щирi селяни. I майже в кожному творi
присутнiй мудрий i дотепний, усмiхнений та iронiчний оповiдач, який уособлює
позицiю автора, пiдкреслює єднiсть автора з його героями.
Оповiдач в усмiшках Остапа Вишнi
Ї людина життєлюбна, оптимiстично настроєна. Вiн передає ставлення автора до
всього, про що розповiдається у творах.
Оповiдач неабиякий фiлософ, начитана людина, адже знає творчiсть Антуана де
Сент-Екзюперi, читав “Маленького принца”. З любов’ю i захопленням малює вiн
серпневий зорепад i нiчне небо: “Швиргається вгорi якийсь космiчний хлопчисько
зорями, залишаючи в чорно-синiй безоднi золотi смуги…” До живоï природи
оповiдач ставиться особливо трепетно, персонiфiкує ïï: “До озерця ви
пiдходите вже тодi, коли качВ украïнськiй лiтературi особливе мiсце посiдає Остап Вишня: “Вiн свiтив, як
сонце, до нього люди тяглись, як до сонця”,
Ї написав Максим Рильський; його творчiсть вiдзначається глибоким лiризмом i
м’яким гумором.
Менi дуже подобаються “Мисливськi усмiшки” Остапа Вишнi. У них описується чарiвна
природа, возвеличуються кращi людськi риси характеру. Я захоплююсь майстернiстю
письменника в звичайному листочковi розкрити цiлий свiт з його радощами i болями,
надiями i розчаруваннями. “Мисливськi усмiшки” надзвичайно привабливi, бо в них
поєдналися народнi анекдоти i пейзажна лiрика в прозi, бо героями усмiшок є люди
красивi, правдивi, рiдкiсноï вдачi. На полювання вони виходять не для того,
щоб убити, а щоб помилуватися природою, уникнути ïï знищення, зберегти
для майбутнiх поколiнь.
У “Щоденнику” Остапа Вишнi вiд 23 сiчня 1952 року є такий запис: “ïздили
полювати… I як радiсно, що я нiчого не вбив!” Таким же мисливцем є i герой
усмiшки “Вальдшнеп”. Вiн не може полювати на вальдшнепiв пiд час ïхнього
парування, бо завжди згадує своє перше кохання, не може полювати i восени, коли
вся природа повiльно засинає, щоб не примножувати смерть у природi.

Усмiшка “Каченята плачуть” вчить любити свою рiдну землю, край, де народився i
вирiс. Селезня Остап Вишня надiлив патрiотичними рисами. Птах поселився бiля
Києва, де глибокий Днiпро, сине небо i зеленi очерети. Та приходять браконьєри, i
гине качечка, i пiд загрозою життя малят. Селезень вимагає, щоб браконьєри
виправили те, що накоïли: “Хай отi два, що вбили мою качку, хай по черзi
приходять, сiдають на моє гнiздо й вилуплюють менi каченята…”
Любов до батькiвщини, ментальнiсть нашого народу вдало передано у творi “Зенiтка”.
Комiчнi “сраженiя” дiда Свирида з покiйною дружиною Лукеркою
Ї шедевр розповiдi. Смiх викликають i незвичайнi ситуацiï, в якi потрапляє
дiд Свирид, i доречно вжита вiйськова термiнологiя. Неможливо читати “Зенiтку” без
смiху, без усмiшки.
Отже, пiсля прочитання усмiшок Остапа Вишнi у мене виникає почуття гордостi, що у
нашiй лiтературi є такий письменник, твори якого викликають доброзичливий смiх,
змушують замислитися над тими чи iншими проблемами, допомагають сприймати
серйозне в життi з усмiшкою.и “повиключали мотори”, почистили зуби, зробили на
нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням, i, поклавши на водянi лiлеï
голови, полягали спать…”. Ласкавими, пестливими словами розповiдає оповiдач про
красу природи в “Мисливських усмiшках”, нiжно називає птахiв та звiрiв:
перепiлочка, веприк, лисичка, дає ïм яскравi i точнi характеристики.
“Мисливськi усмiшки” Остапа Вишнi
Ї це своєрiдна поетична зооенциклопедiя рiдного краю.
Оповiдач усмiшок
Ї людина з нiжним серцем, чий внутрiшнiй свiт розкривається завдяки численним
лiричним вiдступам. З любов’ю до природи, з повагою до читачiв виступає оповiдач.
Вiн вчить не полювати, а охороняти усе живе, вiн примушує замислитися над нашим
ставленням до навколишнього середовища, виховує почуття любовi до рiдноï
землi.
У “Зенiтцi” оповiдач веде дiалог з дiдом Свиридом, захоплюється його мужнiстю,
пiдводячи нас до висновку про непереможнiсть нашого народу.
Тонкий гумовi, любов до природи, до людей наскрiзно проймають твори Остапа Вишнi.
Його смiх не ображає, а вилiковує, виховує людину. I в цьому допомагає нiжнiсть,
душевнiсть i поетичнiсть оповiдача усмiшок.





Схожі твори: