Головна Головна -> Твори -> «Доктор Живаго» – роман про російську революцію

«Доктор Живаго» – роман про російську революцію



«Володарі ваших дум грішать приказками, а головну забули, що насильно милим не будеш, і вкоренилися у звичці звільняти і ощасливлювати особливо тих, хто про це не просить. Напевно… я ще повинен благословляти вас і спасибі вам говорити за свою неволю, за те, що ви звільнили мене від сім’ї, від сина, від будинку, від справи, від усього, що мені дорого і чим я живий». Б. Пастернак. Роман Б. Пастернака відкрив мені революцію з нової, дуже важливої сторони, з позиції прав особистості, прав кожної людини. Чим відрізняється зображення революції і Громадянської війни в цій книзі від того, що я зустрічала раніше? Це не бачення війни зі стану червоних, як у «Розгромі», «Чапаєві», «Школі» і десятках інших добутків. Це не зображення зі стану білих, як в «Тихому Доні» М. Шолохова, «Ходіннях по муках» О. Толстого, п’єсах «Біг», «Дні Турбіних» М. Булгакова та інших. Ні, це оповідання очами людини, що не хоче втручатися у братовбивчу війну, якої далека жорстокість, що хоче жити із сім’єю, кохати і бути коханим, лікувати людей, писати вірші:

  • …Якщо тільки можна,
  • Отче, чашу цю мимо пронеси.

Так писав він в одному з віршів, виражаючи своє відношення до революції і до війни. Юрій Андрійович Живаго – син мільйонера, що розорився, що покінчив із собою. Мати рано померла. Виховувався у дядька, який був людиною «вільного, позбавленого упередження проти чого б те не було незвичним… у нього було дворянське почуття рівності з усім живучим…». Закінчивши блискуче університет, Юрій одружується на коханій дівчині Тоні, дочці професора і онучки діяльного фабриканта. Потім улюблена робота. Він стає прекрасним лікарем. Ще в університеті прокинулася у нього любов до поезії і філософії. Народжується син. Все, здається, прекрасно. Але неминуче уривається війна. Юрій їде на фронт лікарем. Перша світова війна – переддень і джерело подій ще більш кривавих, страшних, переломних. Героїня роману Лариса вважає, що війна «спричиняла все, всіх що пішли, що донині осягають наше покоління нещасть». Цю думку автор підтверджує долею багатьох героїв. Про одного, більшовику Тарасюка, майстра -золоті руки, він розповідає: «Т же саме трапилося з ним на війні. Вивчив і її, як усяке ремесло… Усяка справа у нього ставала пристрастю. Полюбив і військове. Бачить, зброя – це сила, вивозить її. Самому схотілося стати силою. Збройна людина – це вже не просто людина. За старих часів такі йшли зі стрільців у розбійники. Відніми у нього тепер гвинтівку, спробуй». Дуже характерна доля одного червоного партизана Памфіла Палих. Він відкрито зізнається Юрієві Андрійовичеві: «Багато я вашого брата у витрату пустив, багато на мені крові панської, офіцерської, і хоч би що. Імені не пам’ятаю, вся водою розтеклася. Оголець у мене один з голови не йде, огольца одного стукнув, забути не можу, за що я парубійка погубив? Розсмішив, вморив він мене. Зі сміху застрелив, з дуру. Нізащо». Це було ще до Жовтневої революції. І адже Памфіл теж починає зі світової війни. Але видно, жорстокість не для всіх проходить даром. Страшна його доля. Почуваючи відплату за зроблене, він починає божеволіти у тривозі за дружину і дітей. Нарешті, збожеволівши, вбиває всю сім’ю, яку любив безумно. Страшно кінчається і життя Антипова-Стрельнікова, що був вчителем, добровольцем збіг на фронт у першу світову. У Цивільну він став воєначальником, слава його гриміла по Сибіру і Уралу. «Він став плекати думку стати коли-небудь суддею між життям і його темними початками, що перекручують, вийти на його захист і помститися за нього. Розчарування озлобило його. Революція його озброїла». «Йому дали за жорстокість і фанатизм прізвисько Расстрельніков» «Він спокійно переступив через це, він нічого не боявся». Але Стрельніков не був партійцем, щирі лідери революції не любили його. Тому, коли він виконав свою роль, його хочуть піддати трибуналу. Зацькований переслідуваннями, він зізнається Живаго: «А ми життя прийняли як військовий похід, ми камені перевертали заради тих, кого любили. І хоча ми не принесли їм нічого, крім горя, ми волоском їх не скривдили, тому що виявилися ще більшими мучениками, чим вони». Так пояснюється безглуздість скількох жертв. Стрельніков вбиває себе. Він нікому вже не потрібний. Усього кілька років прожив після Громадянської війни і Юрій Андрійович, тому що ніяк не міг пристосуватися до нових умов, які цілком влаштовували, наприклад, його колишнього двірника. Він не може служити, тому що від нього вимагають не розуму та ініціативи, а лише «словесний гарнір до звеличування революції і владу тих, що тримають». Але до закінчення війни ще багато довелося перенести негод. Я думаю, що роман Б. Пастернака – це насамперед книга про високу любов. Але любовна історія відбувається на тлі таких страшних подій, що не витримує жорстоких випробувань. Спочатку насильно розлучають Живаго із сім’єю. Його силоміць мобілізують, а сім’ю відправляють за кордон. Погроза трибуналу змушує героя розстатися з іншою любов’ю – Ларою. Опис любові Юрія і Лариси – це гімн відносинам між жінкою і чоловіком. Це ідеал відносин чоловіка і жінки. Але життя диктує свої закони. «Доктор згадав недавно минулу осінь, розстріл  заколотників…   криваву  колошматіну і человекоубоїну, якій не передбачалося кінця. Бузувірства білих і червоних суперничали по жорстокості, поперемінно зростаючи одне у відповідь на інше, точно них перемножили. Від крові нудило, вона підступала до горла і кидалася у голову, нею запливали очі». Міркування про революцію у романі доводять, що це не «свято пригноблених», а важка і кривава смуга в історії нашої країни. Сьогодні, через багато десятиліть, важко вже сказати, що ж дала вона, в ім’я чого лилася кров, розділилася країна. Імовірно, вона була неминуча, іншого країні не було дано. Чи не тому в день Жовтневої революції багато інтелігентів сприйняли її захоплено, як вихід зі світу неправди і дармоїдства, розпусти і лицемірства. Тесть Живаго говорить йому:

  • «Пам’ятаєш ніч, коли ти приніс листок з першими декретами… це було нечувано беззастережно. Ця прямолінійність скоряла. Але такі речі живуть у первісній чистоті тільки у головах творців, і те тільки в перший день проголошення. Єзуїтство політики на інший же день вивертає їх навиворіт. Ця філософія далека мені. Ця влада проти нас. У мене не запитували згоди на це ламання».

Ідея роману актуальна за всіх часів: усяка влада повинна прагнути до того, щоб люди були щасливі, але щастя не можна нав’язати силою. Щастя кожна людина шукає сама, немає його готового. І не можна заради навіть найвищих ідей жертвувати людськими життями, радостями, правами, якими людина наділена від народження. Розповідаючи про Стрельнікова, автор пише: «А для того, щоб робити добро, його принциповості бракувало безпринципності серця, що не знає загальних випадків, а тільки частки і яке велике тим, що робить мале». Я розумію це так, що не слід думати тільки про загальне, а тому нічийному благу, але насамперед робити добро конкретним людям, яким би маленьким воно не було. Із крапель збирається море. І так здраствує «безпринципність серця!».

 


Загрузка...



Схожі твори: