Головна Головна -> Твори -> Реалiстичнiсть зображення людських характерiв у творах Володимира Винниченка.

Реалiстичнiсть зображення людських характерiв у творах Володимира Винниченка.



Володимир Винниченко
Ї виняткова постать в украïнськiй лiтературi та iсторiï. Новелiст,
романiст, драматург, публiцист, поет, митець-маляр i одночасно полiтичний дiяч.
Його твори уже на початку XX ст. перекладали багатьма мовами. У центрi його
художнiх пошукiв завжди була Украïна та болючi проблеми украïнськоï
нацiï.
Уже перша збiрка творiв Винниченка “Краса i сила
Ї (1906) видiлялася в тогочаснiй прозi своєрiдною, не традицiйною манерою письма.
Головною рисою оповiдань, що увiйшли до неï (
ЇКраса i сила
Ї,
ЇЗаручини
Ї,
ЇГолота
Ї та iн.), була сувора реалiстичнiсть
Ї аж до використання натуралiстичних прийомiв. Цi твори вiдзначаються колоритнiстю
малюнка, динамiчнiстю розповiдi, в якiй значне мiсце належить дiалогам, котрi i
рухають дiю, i служать прийомам iндивiдуалiзацiï персонажiв.

I. Франко був вражений новизною теми вже першого твору “Краса i сила

Ї. Серед голодранцiв i п’яниць, серед люду, що
Їне боïться нi тучi нi грому
Ї, видiляються молодi злодiï Iлько й Андрiй. Перший
Ї вродливий, добрий, але безвольний. Другий
Ї негарний, жорстокий, але сильний, завзятий. Доля злодiïв та
ïхньоï приятельки Мотрi розкривається в кiлькох жанрових епiзодах:
знущання Андрiя над жiнкою, пiдготовка до злодiйських операцiй, картини ярмарку,
ув’язнення в тюрмi.
ЇКраса i сила
Ї, як i iншi твори однойменноï збiрки, вражають переконливiстю в розкриттi
людських взаємин.
В оповiданнi
ЇСолдатики!
Ї змодельовано одну з типових подiй, пов’язаних з придушенням селянських
заворушень. Цей
Їмалюнок iз селянських розрухiв
Ї є надзвичайно талановитою, глибоко психологiчною замальовкою тих складних
процесiв, що вiдбулися р украïнському селi на початку XX ст.

ЇА сталося це якось несподiвано. До вчорашнього дня жило собi село, як i перше,
голодали, болiли, умирали
Ї, а тепер почали думати i думки наскрiзь тривожнi:
ЇОбкрадають нас… Грабують… А ми робимо, мовчимо… той має право на землю, хто
робить на нiй!
Ї Зiйшлися i стали навпроти селянський натовп i солдатська шеренга. Письменник до
краю загострює конфлiкт, зображуючи нову полiтичну силу, то вийшла на терени
iсторiï.
Ї украïнське селянство, яке заявило про себе в особi Явтуха.

ЇСолдатики.!..
Ї
Ї викрикнув Явтух з таким болем, з таким одчаєм, що в валцi немов прокинулися всi,
а солдатики аж здригнулися разом i похмуро глянули на офiцера
Ї.
Село набувало нового, небаченого ранiше досвiду. Хоча Явтух загинув, стрiлянини
не було. У цьому глибинний iсторичний оптимiзм оповiдання. Явтух мертвий, офiцер
убитий, але
Їсолдатики
Ї не стрiляли. Якесь грандiозне зрушення, невидиме й нечутне, вiдбулося в життi, в
душах цих
Їсолдатикiв
Ї, i воно таке, це зрушення, за своïми якостями, що вселяє почуття
надiï.
Тiльки саможертовнiсть може зняти полуду з очей обурених, затурканих селян, котрi
своïх захисникiв вважають ворогами,
Ї така iдея оповiдання
ЇСтудент
Ї. Щоб довести свою непричетнiсть до пожежi, яка спалила село; щоб зняти пiдозру,
поширювану стражниками, котрi в бiдi звинувачують студентiв, молодий революцiонер
прилюдно стрiляється. I тодi старий дiд, який погрожував
Ївимотати
Ї з студентiв жили, стрибає на одного з охоронцiв царських устоïв i душить
його. Пручання стражника запалило очi селян
Їдиким, лютим гнiвом
Ї:
ЇАга!.. Так його!.. Дай йому щастя того!..
Ї
Сваволю й беззаконня, якi процвiтали в iмперiï, переконливо показано в
оповiданнi
ЇСуд
Ї. Головний персонаж Михайло Денисович Самоцвiт,
Їхохол, малорос
Ї, живе
Їяк у раю
Ї. Бо
Їтепер по тридцять копiйок удень роблять менi
Ї
Ї такоï дешевоï робочоï сили немає нiде. Покiрностi вiн добивасться

Їперевiреною методою
Ї:
ЇТепер не той час, тепер, брат, мужик не той… В морду! от i все роз’яснєнiє

Ї. Оповiдання має вiдчутнi саркастичнi ноти. Вони звучать не лише у
фiлософствуваннях Самоцвiта, але особливо в описi центральноï сцени

Їсуда
Ї. Такий суд,
Їскорий, правий i справедливий
Ї, вiн демонструє гостевi, розбиваючи обличчя зовсiм невинноï людини.
Начальник переплутав двох братiв Крутоно-женкiв
Ї Никифора i Никонора. Яскравiсть зображеного в оповiданнi досягається через
майстерне використання прийомiв iронiчного письма, зокрема щедре застосування
мовного
Їсуржика
Ї,
Їмакаронiчноï
Ї мови в окресленнi персонажiв i змалюваннi неординарних життєвих ситуацiй.

UBN В. Винниченко поповнив i скарбницю украïнськоï дитячоï лiтератури.
Оповiдання
ЇКумедiя з Костем
Ї,
ЇБабусин подарунок
Ї,
ЇФедько-халамидник
Ї, а також цикл
ЇНамисто
Ї порушують гострi соцiальнi проблеми. Тут у письменника той самий пiдхiд, що й у

Їдорослих
Ї оповiданнях: жорстокiсть буття, i на цьому тлi випадок з активним, непересiчним
пiдлiтком або дитиною, випадок, який визначає ïï долю або ïï
життя чи смерть, Так, головний герой оповiдання
ЇФедько-халамидник
Ї
Ї жвавий i вiдчайдушне смiливий хлопчина з бiдноï сiм’ï. У нього не
по-дитячому твердий характер i
Їлицарськi
Ї риси: вiн чесний, не обманює, не просить помилувати, коли його б’ють (а б’ють
його часто), має чiткий погляд на те, що треба знати дорослим, а що нi. Федько
вiльнолюбний, свавiльний, по-своєму добрий i чуйний.
ЇСпокiй був його ворогом, з яким вiн боровся на кожному мiсцi
Ї. А найголовнiше
Ї
Їне любить також Федько товаришiв видавати
Ї. Винниченко з великою симпатiєю змальовує портрет цього пiдлiтка з його
звивистою психологiєю, суперечливими вчинками i щирою душею. Йому протистоïть
Толя, син власника будинку, де живе сiм’я Федька i в якого працює його батько. Це
чистенький, випещений хлопчик, який заздрить Федьковому
Їгеройству
Ї i авторитетовi. Якби не Федько, то Толя загинув би на крижинi. Усе ж вiн не
тiльки не заступився за свого рятiвника, але привселюдно набрехав на нього:

ЇФедько узяв i пiхнув мене на кригу
Ї. Толин батько зажадав покари. Хворого, у лихоманцi пiдлiтка
Їпоклали на стiлець i били вже як слiд
Ї. Федько помер.
Iз суворих реалiстичних деталей будує Винниченко оповiдання з життя дiтей,
правдиво вiддзеркалюючи у них життя дорослих з його несправедливiстю, рiзкими
соцiальними контрастами, злом i брехнею.





Схожі твори: