Головна Головна -> Твори -> Повiсть С. Васильченка “Талант”

Повiсть С. Васильченка “Талант”



В iсторiï украïнськоï лiтератури Степану Васильченку вiдведено одне
з почесних мiсць. Виходець з народу, письменник кiнця XIX
Ї початку XX столiття Васильченко вважав за свiй громадянський обов’язок боротися
художнiм словом за глибоку любов до людини-трудiвника.
Духовний свiт i свiтогляд письменника формувався серед розкiшноï природи у
великiй убогiй, але дружнiй i мирнiй родинi бiдного ремiсника-шевця Василя
Панасенка
Ї батька письменника; в семiнарiï, коли Васильченко разом iз iншими
студентами таємно спiвав “Шалiйте, шалiйте, скаженi кати…”; пiд час гiркого
вчителювання у глухих селах Киïвщини i Полтавщини.
Степан Васильченко був працьовитим. Ще в юностi вiн почав писати щоденник, у
якому виливав своï жалi-смутки, гiркi роздуми i пекучi болi. Пiзнiше писав
новели, п’єси, поезiï в прозi, казки, нариси, вiршi, поеми, лiтературно-критичнi
та публiцистичнi статтi, рецензiï. Та найбiльше його талант виявився у жанрi
новели, який вимагав максимального заглиблення у психологiю, духовний свiт героя.
Теми своïх творiв вiн брав iз життя, яке вирувало навколо письменника.
Васильченко мав чутливе серце, яке вiдгукувалося на болi й страждання простих
людей. Особливо його хвилювала доля талановитоï молодi, яка не мала змоги
розвивати своï здiбностi, вносити хоч краплинку радостi у цей жорстокий
свiт.
Головна героïня новели “Талант”
Ї сiльська вчителька Тетяна надiлена вiд природи голосом неабиякоï краси.
Вона спiває в церковному хорi, бере активну участь у театральних виставах, якi
влаштовувала помiщиця. Дiвчина живе пiснями, марить театром, горда з того, що за
допомогою голосу, гри може володiти людьми. “Дано менi малiсiньку iскорку
святую… Малiсiньку-малiсiньку… I освiтила вона моє життя бiднеє, щастям
нагрiла моє серце…”.
ЇПроста дiвчина-селянка, з бiлою косою, з подряпаними стернею руками, iз темним
вiд степового сонця обличчям виявляє величезну любов до мистецтва, не уявляє своє
життя без сцени. ïй було радiсно вiд того, що має в собi велику силу
викликати у людей душевний трепет, i страшно: а що, коли люди, пiдкоряючись
тiльки одному ïï чарiвному голосу, пiдуть за нею?
Але мрiям дiвчини не судилося здiйснитися. Помiщиця, довiдавшись, що ïï
небiж залицяється до сiльськоï акторки, закрила театр i вигнала Тетяну.
Мiськi професори-лiберали, якi захоплювалися ïï талантом i обiцяли
допомогу, вiдвернулись. А тут ще й пiп почав знущатися i цькувати. Тетяна не
бачить виходу, навколо неï утворилася неначе стiна. Бадьора, енергiйна,
занурена у творчiсть дiвчина втрачає сенс життя i накладає на себе руки.

В образах героя новели Андрiя i оповiдача письменник втiлив гарячу жагу простих
людей до знань, до освiти. Обидва вони марять унiверситетом, вiрять у свiй талант,
у своï сили, мрiють принести культуру у село, додому, хоч би i в кропив’яному
мiшку. Але за тих умов мрiï молодих людей нездiйсненнi. “Куди його, та й куди
його проти ночi?”
Ї таким запитанням завершується новела. Образ ночi
Ї це та сила, що душить талановитих украïнцiв, не дає ïм вирватися iз
зачарованого кола бiдностi i несвободи.


Загрузка...



Схожі твори: