Головна Головна -> Твори -> «Батьки і діти» – конфлікт двох поколінь

«Батьки і діти» – конфлікт двох поколінь



Твір по роману І. С. Тургенєва «Батьки і діти»)
На жаль, на життєвих борознах миттєвими жнивами покоління сходять, зріють і впадуть. Інші їм слідом ідуть.
О. С. Пушкін
Вперше роман Тургенєва «Батьки і діти» вийшов у світ в 1862 році в журналі «Російський вісник». Жодний із творів Тургенєва не викликав настільки запеклих спорів. Критика стосовно «Батьків і дітей» зайняла позиції, іноді прямо протилежні один одному. Наприклад, критик Антонович звинуватив Тургенєва в тому, що його «роман є не що інше, як нещадна й руйнівна критика молодого покоління». Писарєв же бачив у Базарові кращого представника сучасної молоді, в якому зібране воєдино все найкраще. Для того, щоб зрозуміти позицію кожного і те, про що хотів сказати автор, звернемося до того часу, коли роман створювався. Роман писався в період ідейної боротьби дворян-лібералів і різночинців-демократів. Це були часи, коли ще існувало кріпосне право, коли наростали революційні настрої і насамперед впадали в очі ідеї заперечення й руйнування стосовно старого порядку, старим авторитетам і принципам. Це заперечення старих принципів і одержало назву «нігілізм».

Але мені здається, у романі протипоставлені не тільки дві епохи, але і два покоління. Якщо подивитися на саму назву, ще не читаючи роман, ми в першу чергу бачимо саме два покоління – покоління батьків і покоління дітей. Конфлікт батьків і дітей – це вічний конфлікт. Його описували в літературі і до і після Тургенєва, він існує і зараз. Кожне нове покоління прагне із властивими молодості енергією й запалом перешикувати все по-іншому, як йому здається, краще, а старе покоління хоче зберегти старий уклад. Павло Петрович Кірсанов є в романі саме тим представником старого покоління, що вважає, що все краще було створено в його час. Базаров – нігіліст, людина, що хоче побудувати новий світ, попередньо зруйнувавши старий. Вже на початку роману ми розуміємо, що зіткнення цих двох героїв неминуче. Вони протипоставлені один одному буквально у всьому, і автор підкреслює це. Витончена, навіть поетична, з опорою на класику, мова Павла Петровича відрізняється від грубуватої, близької до народної, мови Базарова. Згадаємо момент, коли герої знайомляться, їх рукостискання. Микола Петрович, підійшовши до Базарова, стис його «червону руку, що той не відразу йому подав». А от рука Кірсанова: «Павло Петрович вийняв з кишені панталон свою гарну руку з довгими рожевими нігтями, – руку, що здавалась красивіше від сніжної білизни рукавчики, застебнутої самотнім великим опалом, і подав її племінникові». Крім зовнішніх у цих рук є й більш глибокі відмінності: гарна, доглянута рука з довгими нігтями може бути тільки у людини, якої далека усяка фізична праця. Справді, Павло Петрович веде дозвільний спосіб життя, вважаючи його привілеєм аристократів, у той час як Базаров, що приїхав у гості, тобто, здавалося б, відпочивати, привозить із собою мікроскоп і інше устаткування для проведення досліджень. Тут простежується соціальний зміст: епоха аристократів з їх бездіяльністю протипоставлена новому поколінню різночинців з їх близькістю до народу. Це ж значеннєве навантаження несе й протиставлення одягу, речей героїв.

  • Базаров говорить: «Накажіть тільки чемоданишко мій туди стягнути так от цю одежонку». «Одежонка» Базарова – «довгий балахон з кистями» – говорить про зневагу до неї свого хазяїна, а може, цим самим Базаров хоче виділитися з того середовища, у яке потрапив. Одяг Павла Петровича – це його особа.

Тому він виглядає бездоганно: «темний англійський сьют, модна низенька краватка й лакові півчобітки». Ясно, що за недбалістю Базарова стоїть його нігілізм, а за вишуканістю Кірсанова – його «принципи». Однак не можна забувати, що Базаров і Кірсанов – люди різного віку, різних поколінь, а кожне покоління має свою моду, відповідно свої погляди. Усі батьки і діти розрізняються друг від друга. Зовнішнє розходження – тільки знак відмінності внутрішнього. Час вносить корективи не тільки в одяг, поводження, але й впливає на світогляд людини. І все ж таки різні покоління ріднить щось загальне. Базаров заперечує існуюче, тому що «у теперішній час корисніше всього заперечення». Павло Петрович нічого не хоче міняти, тим більше руйнувати, але з деякими поглядами Базарова він погоджується. Він визнає, що у сучасному суспільстві не все в порядку. Базаров же вважає, що дрібне викривання нічого не дасть Росії, якщо прогнили її основи. Головне для Базарова – це виправити суспільство, чого, по суті, домагалися і революціонери. Існуючий лад, думають Базаров і люди його покоління, треба зруйнувати. Тут, напевно, мудріше виявилося старе покоління, що підкреслювало: «Ви все заперечуєте, або, виражаючись вірніше, ви все руйнуєте. Так адже потрібно й будувати». Кірсанов демонструє своє замилування красою мистецтва, класичною літературою. Яке ж відношення Базарова до літератури й до мистецтва?

Його принципи – «не говорити красиво» і «дивитися в небо тільки тоді, коли хочеться пчихнути». Незважаючи на те що Аркадій є учнем Базарова, створюється враження, що йому властиві більш широкі погляди. Наприкінці роману Базаров вмирає, що відповідно до авторського задуму ще раз підтверджує ущербність його позицій. Аркадій одружується і починає господарювати по-новому. На його прикладі можна сказати, що тільки такі люди здатні взяти те краще, що було у батьків, і врахувати їх помилки. Кожне нове покоління повинне, навіть зобов’язане, стати розумніше попереднього. Завдяки цьому життя не стоїть на місці. У романі є ще один представник старшого покоління. Це Микола Петрович Кірсанов. У цьому персонажі автор втілив одночасно риси і синів, і батьків. Микола Петрович Кірсанов в 10-й главі згадує, як він сам один раз сказав своїй матусі, що «ви, мол, мене зрозуміти не можете; ми, мол, належимо до двох різних поколінь». А потім і продовжив, звертаючись до Павла Петровича: «От тепер настала наша черга». По моєму, ці слова як не можна краще відбивають суть конфлікту між поколіннями батьків і дітей. Зіткнення головних героїв виявляє найглибші розходження всього їхнього світогляду, а воно не може бути відособленим у кожного покоління. Адже якщо щось заперечується, то щось інше повинне пропонуватися замість, і батьки будуть в чомусь мудріше дітей доти, поки діти самі на стануть батьками.





Схожі твори: