Головна Головна -> Твори -> Роман-хронiка Василя Барки “Жовтий князь” – широке полотно вiдтворень трагедiï голодомору

Роман-хронiка Василя Барки “Жовтий князь” – широке полотно вiдтворень трагедiï голодомору



Хто знав, хто вiв смертям i стратам лiк?
Де фiльм, який нам показав би голод?
Отой проклятий 33-й рiк?
Голодний 33-й рiк! Скiльки горя, слiз, смертей?! Страждала Украïна, страждали
старi й малi, сподiвались на краще, але не бачили його нi восени та взимку 32-го,
нi навеснi та влiтку 33-го. Досить надовго прикрива ли цю трагiчну сторiнку
людськоï пам’ятi. Та чи можна таке приховувати? Не недорiд з’ïдав людей,
а тоталiтарна сталiнська система. Настав час – i вiдверто заговорили. Чи не
найвiдвертiше, не найвичерпнiше розповiв нам про голодомор невiдомий донедавна
Василь Барка – наш украïнський письменник з дiаспори. Переживши цю трагедiю,
вiн мав повне моральне право бути суддею, але В. Барка вiдвiв собi iншу роль:
“Свiдок для суду – розповiдати, що сталось у життi”. 25 рокiв вiн виношував у
своєму серцi, як незагойну рану, болючi спогади про голодомор. Та час все ж настав
– i 1961 року з’явився високохудожнiй правдивий твiр про голод “Жовтий князь”.

На сторiнках роману вiдтворено всi подробицi лихолiття, пережитi нашим народом i
самим В. Баркою. Головна частина у творi – це власнi спостереження i враження.
Закарбувались у пам’ятi письменника тi образи: голоднi, виснаженi, пухлi вiд
голоду люди; бачив, як важко було ïм ходити – сили не було; бачив i мертвих.
I всi своï болi передав у романi через реалiстичне зображення нещастя в
сiм’ï селянина Мирона Катранника, боротьбу темряви зi свiтлом, Бога з
дияволом, людини з людиною. Його хвилює вiчне болюче питання: для чого людина
приходить у цей свiт? А щоб дати вiдповiдь, Барка знайомить нас з численними
рiзноплановими образами, а умовно дiлить ïх на людей-варварiв i людей-жертв.

Партiєць Отроходiн – найяскравiший представник людей-варварiв. Вiн слiпо виконує
партiйну волю: “Забрати хлiб увесь! До зернини!” А хто такi хлiботруси, хлiбохапи,
хлiбобери? Люди без iменi, вони втратили людську подобу, а прийняли варварську,
сатанинську, це вони викошують голодною смертю украïнських селян. Головнi ж
винуватцi людського лиха присутнi незримо. Ми бачимо портрет вождя свiтового
пролетарiату: “Охрою горить вигляд iстоти, що нiма до сльози i хижа до життя”.

З невичерпним горем i спiвчуттям В. Барка розкриває характер селян-гречкосiïв.
Вiн розповiдає про справжнiх мученикiв, про родину Катранникiв, про
украïнський народ. Вiн називає жертви переслiдування i гонiння, болiсно
сприймає ïхнi пережитi страждання. Немов на пiдтвердження цiєï думки,
Василь Барка створює свiй календар:
вересень – розбоєнь
жовтень – худень
листопад – пухлень
грудень – трупень
сiчень – могилень
лютий – людоïдень
березень – пустирень
квiтень – гумень.
Iз вражаючою силою i правдивiстю автор показує, як украïнська земля, що
завжди несла радiсть хлiборобовi, який горнувся до землi, жив у гармонiï з
природою, перетворилася для селян у зону смертi, могилу… Дехто iз селян не мiг
збагнути, хто ж спричинив ïхнє лихо, а тому вiрили у прихiд антихриста. Вони
були охопленi мiстичним жахом, бо не могли зрозумiти абсурдноï логiки
винищення своєю владою своïх же людей i тому вiрили, що наближається кiнець
свiту. Зляканi, вони в усьому вбачали знаки бiди: в бiблiйному числi 666, у
апокалiптичному завершеннi XX столiття, в падiннi з неба мертвих птахiв, у
червоному прапорi, що набухає i чорнiє вiд пролитоï кровi. Батюшка ж закликає
людей не уподiбнюватися до слуг антихриста, а мати в душi злагоду, мир, любов i
прощення.
З метою яскравiшого, переконливiшого змалювання картин голодомору письменник
використовує цiлий ряд образiв-символiв. Мiсяць – мов карб, мiсяць – мов крейдяна
печатка на блакитний папiр, мiсяць – як нагайка проти каïнства. Асоцiюються
цi порiвняння iз легендами та повiр’ями про Каïна i Авеля, переростають у
символ бiблiйноï кари за зло. Символiчним i вражаючим є той факт, що руйнацiя
духовностi йде разом iз фiзичним знищенням людей. Чи не найяскравiший приклад i
доказ цього – руйнування сiльськоï церкви: “Дзвiн летить, як блискавка;
свiтнув, обкинутий сонцем, i з громовим гуркотом ударився об цеглу бiля
дзвiницi… Нечутно, але з страшною луною духовною вiдгукнувся той звук навколо –
в цiлому селi. Стало сумно, як пiсля пожежi”.
Хлiб – ще один символiчний образ, то головна вiсь, навколо якоï обертається
все в романi. Церква у селi Кленовичi – то “Давня церква. Бiла, як празниковий
хлiб”. Органiчне єднання людини – Божого творiння i церкви – посередника мiж Богом
i людьми.
I створена В. Баркою кольорова жовто-чорно-бiла гама допомагає ще чiткiше, повнiше
i яскравiше вiдтворити на сторiнках роману народне горе. Жовтий колiр збуджує
апетит, чорний i бiлий заспокою ють, нейтралiзують усi почуття. Жовтий –
ненаситнiсть, спустошенiсть, а у поєднаннi iз словом князь утверджує зверхнiсть,
могутнiсть, непоборнiсть i повновладдя. Уявляється мiфiчна iстота, подiбна до
гоголiвського Вiя, що своïм поглядом все спопеляє. Тож створивши правдиве
полотно – роман “Жовтий князь”, автор вiдповiв на своє запитання: “Чому?”
Украïнський народ має спокушувати свiй грiх, який полягає у вiдступництвi вiд
вiри, неординарному ставленнi до Бога, руйнуваннi храмiв, закриттi ïх,
масовому гонiннi вiруючих. Роман-хронiка розкриває перед читачами широку панораму
штучного голодомору 33-го, але над усе розкриває свiтовi болючу правду про
тоталiтарну систему, яка нищила все свiтле й гуманне на своєму кривавому шляху,
“пожирала своïх дiтей”, бо сама була “жовтим князем”.
В. Барка з достоïнством виконав свою мiсiю свiдка для суду, i “Тепер правда
народна, як бiлий привид, – в кровi, постає на весь зрiст перед людством, правда
непереможна: через страждання i саму смерть”.





Схожі твори: