Головна Головна -> Твори -> БАГРЯНИЙ IВАН БІОГРАФІЯ

БАГРЯНИЙ IВАН БІОГРАФІЯ



(1906- 1963)
Справжнє прiзвище
Ї Лозов’яга. Народився в с. Куземин на Полтавщинi (зараз Сумська область) у родинi
сiльського муляра. Навчався у робiтничiй профтехшколi, потiм
Ї у Краснопiльськiй художньо-керамiчнiй. Вчителював. У 1926 р. вступив до
Киïвського художнього iнституту, але не отримав диплома як “полiтично
неблагонадiйний”.
У 1932 р. “за контрреволюцiйну i нацiоналiстичну дiяльнiсть” був вiдправлений на
поселення до Далекого Сходу. Звiдти спробував тiкати, за що потрапив на три роки
до табору. У1938 р. його знову арештовують, за вiдсутнiстю матерiалiв для
засудження Багряного звiльнюють пiд нагляд. Пiд час Другоï свiтовоï
вiйни потрапляє до народного ополчення, працює в ОУН. У1944 р. емiгрує до
Нiмеччини. Там засновує газету “Украïнськi вiстi”, видавництва, багато
перекладає, стає лiдером Украïнськоï революцiйноï партiï,
входить до складу МУРу, очолює Украïнську нацiональну раду. Передчасно помер
вiд сухот.
Поет, прозаïк, публiцист. У 20-х роках входив до письменницьких органiзацiй
“Плуг”, МАРС. Розпочинав як поет (збiрка “До меж заказаних”, 1929), вiдомий
передусiм як автор романiв “Тигролови” (1944), “Сад Гетсиманський” (1950),
“Огненне коло” (1953), памфлету “Чому я не хочу вертатися до СРСР”, якi викривають
злочинницьку полiтику уряду Радянського Союзу, спрямовану на знищення людини.

Образ украïнського героя в творчостi Iвана Багряного
Однiєю з найопуклiших особливостей багрянiвських текстiв є образ украïнського
героя, котрий зазвичай є центральним персонажем даного твору. Головною причиною
культивування образу сильноï особистостi вважаємо iсторiософськi пошуки
письменника. Потоптання нацiональноï революцiï, знищення творчоï
елiти революцiйного поколiння, поразка Повстанськоï армiï в Другiй
свiтовiй вiйнi ставить Багряного перед проблемою “неiсторичностi” своєï
нацiï, ïï керованостi обставинами. Автор наголошує, що iсторiю
творять особливi люди разом iз своïм народом
Ї вихiдцi з мас, розвинутi, себе-створенi, кращi його представники, якi через
всебiчне iнтелектуальне, нацiональне, фiзичне самовдосконалення є творцями iдей
(вiд полiтичних до релiгiйних).
Сильнi, непересiчнi особистостi вiдрiзняються надлюдськими рисами: феноменальним
ресурсом органiзму i всебiчною обдарованiстю
Ї пам’яттю, iнтелектом, моральною твердiстю. Цей образ наближається до
романтичного поняття генiя або героя: “Що значить неможливо? Як не iснувало й
поняття не вмiю. Вiн з школярських рокiв полюбив англiйську, кимсь розказану йому,
вiдповiдь на запитання
Ї чи вмiєте грати на роялi?
Ї не пробував, може, й умiю”. У поемi “Скелька” крiпак-заколотник Данило
демонструє мужнiсть, хитрiсть, органiзаторськi здiбностi; риси характеру Ольги
(“Розгром”)
Ї моральний максималiзм, смiливiсть, незалежнiсть мислення й дiй; у текстi “Людина
бiжить над прiрвою” украïнський Мересьєв
Ї Максим Колот
Ї кiлька тижнiв без ïжi йде по снiгу майже босонiж, отримує духовну перемогу
над усiма мучителями; в “Саду Гетсиманському” Андрiй Чумак проявляє нереальну
витривалiсть у в’язницi; протагонiста сатиричноï поеми “Антон Бiда

Ї Герой труда” характеризує велич прощення ворогiв. Героïв Багряного бояться
ïхнi слiдчi й охоронцi
Ї Многогрiшного (“Тигролови”)
Ї Медвин, Чумака
Ї Сергеев i наглядачi, Смiяна (“Маруся Богуславка”)
Ї Сазонов.
Початок XX столiття ознаменувався розвитком технологiï, революцiйним рухом у
багатьох краïнах, “сп’янiнням” вiд глибини суспiльних i свiтоглядних
перетворень. У зв’язку з цим з неменшою гостротою стояла проблема лiдерства,
гiдного проводу для украïнськоï республiки. Багряний вiрить у здатнiсть
людей, а не економiчних чинникiв, впливати на хiд iсторiï. Сильнi, смiливi
особистостi є “обранцями” Бога, з ними завжди благословення, сприяння, усмiшка
долi. У “Тигроловах” ця iдея виражена в низцi прислiв’ïв, якi прославляють
ризик i силу: “Смiливi завжди мають щастя”; “Бог не без милостi, козак не без
щастя”. Саме “смiливi” є елiтою, справжньою аристократiєю. Належнiсть героïв
Багряного до новоï аристократiï також базується на твердостi ïхнiх
переконань, оптимiстичному настроï, видатних особистих якостях. Принциповi
тенденцiï побудови такого образу наявнi вже в раннiй поемi “Скелька”. У
центрi всiх художнiх колiзiй
Ї лiдер, якого вiдрiзняє непересiчна вдача i зв’язок iз традицiєю

Ї вiн нащадок староï елiти:
Данило був так нiби отаман;
Хоч молодий, але розумний, смiлий. (…)
Вiн виглядить, як справжнiй син козачий. (…)
Так часто марив вiн серед липкоï мли
Ї
Як встане слава, й бiй кривавий гряне,
I блисне меч…
Гей, сили в нiм гули,
Ї
Недаром же батьки колись були
У Гадяцькому полку чотарями.
У зрiлiй творчостi письменника схема центрального персонажа лишається майже без
змiн. Неоаристократ Андрiй Чумак iз “Саду Гётсиманського” пiдтримує свiй
безумовний авторитет перевагою над охоронцями i енкаведистами та глибиною впливу
на людей.
Надлюдська природа новоï раси панiв проявляється в перемозi над свiтом
природи (“Тигролови”), власними iлюзiями (“Огненне холо”), а також у перемозi над
iншими нацiями: росiянами (“Тигролови” i “Сад Гетсиманський”), iталiйцями (“Людина
бiжить над прiрвою”) й нiмцями (“Розгром”, “Огненне коло”).
Попри всю неоднозначнiсть багрянiвськоï версiï украïнських
провiдникiв, вона може прислужитися при створеннi нацiональноï
аристократiï, без якоï неможливi розбудова й збереження вiтчизняноï
культури.


Загрузка...



Схожі твори: