Головна Головна -> Твори -> АНТОНИЧ БОГДАН-IГОР БІОГРАФІЯ

АНТОНИЧ БОГДАН-IГОР БІОГРАФІЯ



(1909-1937)
Народився в с. Новицi Горлицького повiту на Лемкiвщинi (зараз територiя Польщi) в
родинi священика. Навчався у польськiй гiмназiï в Сяноцi, яку закiнчив
блискуче, на гуманiтарному факультетi Львiвського унiверситету. Захоплювався
музикою, малюванням. Рано почав складати вiршi. За життя здобув славу одного з
найкращих поетiв, по смертi був надовго забутий.
Автор збiрок поезiй “Привiтання життя” (1931), “Три перстєнi” (1934), “Книга Лева”
(1936), “Ротацiï”, “Зелена Євангелiя” i “Велика гармонiя” (були впорядкованi,
але не виданi за життя автора), працював над малою прозою, писав роман, лiбрето до
опери. Передчасно помер вiд запалення легенiв.
Поетичне осмислення гармонiйноï єдностi людини й природи
в поезiï Богдана-Iгоря Антонима
У добу високого технiчного прогресу ми все частiше зустрiчаємося з фактами
жорстокого i свавiльного втручання людини в навколишнє середовище. Тому вкрай
важливо кожному усвiдомити, що ставлення суспiльства до природи визначає життя
майбутнiх поколiнь.
Написанi понад пiвстолiття тому, поезiï Б.-I. Антонича i сьогоднi змушують
задуматися над фiлософськими проблемами спiвiснування людини i природи. Поет
переконаний, що людина
Ї плоть вiд плотi природи, вiчноï, мiнливоï, неперевершеноï у
своïй мудростi i красi. Так, у збiрцi вiршiв “Зелене Євангелiє” чимало
рядкiв, у яких поет порiвнює себе з тваринами i рослинами рiдного краю. Б.-I.
Антонич змальовує природу й людину в єдностi, взаємозалежностi. У минулому i в
сучасному автор бачить себе i весь рiд людський як маленький атом землi, природи:

Овес, метелики i присяги коханцiв.
Весна закрутить хмiльно веретена травня.
Лисицi, куни i дiвчата вранцi
виходять мити очi в буйнолозих плавнях.
Ще в першiй збiрцi поезiй “Привiтання життя” Б.-I. Антонич проголосив суть свого
свiторозумiння: “Я
Ї закоханий в життя поганин”. I не зраджував цьому нiколи. Поет творить власну
фiлософiю. ïï найважливiшi поняття
Ї сонце, буяння життя. Б.-I. Антонич спостережливим поглядом художника помiчає
найдрiбнiшi деталi, найменшi штрихи у вiчнiй мiнливостi природи, намагається
збагнути ïхню сутнiсть. Так само хвилює його питання про мiсце людини в
незмiнному колообiгу всього земного, про ïï пракоренi:
Вернувся я, де вiльхи й риби,
де м’ята, iви, де квiтчастi стiни;
i знов цiлую чорнi скиби,
припавши перед сонцем на колiна.
Творчiсть поет ставить на друге мiсце пiсля матерi-землi у вiршi “До гордоï
рослини, цебто до себе самого”, в якому поєднуються роздуми про сенс людського
iснування й сутнiсть мистецтва:
Мов мiдь живу, наснажує рослини
електрика зеленоï землi,
але i ти
Ї рослино горда, що
спiваєш це, не знаючи пощо,
колись, мов пень, подолана вiд тлi,
покотишся землi на груди синi.
Образне сприйняття свiту як храму природи i розумiння художнiх традицiй Б.-I.
Антонич поєднав у поезiï “Вишнi”:
Антонич був хрущем i жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що ïх оспiвував Шевченко.
Моя краïно зоряна, бiблiйна й пишна,
квiтчаста батькiвщино вишнi й соловейка!
Де вечори з Євангелiï, де свiтанки,
де небо сонцем привалило бiлi села,
цвiтуть натхненнi вишнi кучеряво й п’янко,
як за Шевченка, знову поять пiсню хмелем.
Цей вiрш нагадує вiдому пейзажну мiнiатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло
хати…”. Але Кобзаревi образи Б.-I. Антонич трактує своєрiдно. Тут i ототожнення
героя з хрущем, отже, з природою, i згадки про вишнi й соловейка як характернi
ознаки рiдноï землi i джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про
органiчнiсть лiтературноï спадкоємностi, естафети. Це явище природне, як i
квiтування вишнi, пiснi солов’я, як свiтанки…
Вiршi Б.-I. Антонича збагачують духовний свiт людини, вiдбивають багату гаму тонiв
i фарб довколишнього свiту, переконують, що щастя людини
Ї в ïï гармонiйнiй єдностi з природою. Словацький поет Мiкулаш Неврлий,
який упорядковував збiрку Б.-I. Антонича у Братиславi, так вiдгукнувся про
творчiсть украïнського поета: “Його вiршi читаються з вiдкритими очима
здивованоï дитини, з глибоким внутрiшнiм хвилюванням”.


Загрузка...



Схожі твори: