Головна Головна -> Твори -> Приклад твору: Поема «Енеїда» І. Котляревського — типові українські характери

Приклад твору: Поема «Енеїда» І. Котляревського — типові українські характери



Де можна найповніше знайти значення якогось слова чи відомості про якусь історичну подію? Звичайно, в енциклопедії. Так ось, поема І. Котляревського «Енеїда» увійшла в історію української літератури як справжня енциклопедія українознавства. Автор зобразив у ній типові українські характери, побут, реальні ситуації й колізії, породжені життям тогочасної суспільності. А головне — це той український дух, той бурлескний український гумор, які запрограмовані на вічне життя у пам’яті народній.

Стародавніх троянців і латинян І. Котляревський переодяг у жупани і шаровари українського козацтва XVIII століття, в традиційні мундири чиновництва, у підрясники й ряси «хаптурного роду» — духовенства. Вони тепер ні з якого боку не нагадують міфічних греко-римських героїв. Це справжні українці, козаки, наділені гострим розумом та язиком, українською вдачею та психічним складом українським. Цікаво, що навіть події з античного життя розгортаються на Україні: згадуються українські села та міста (Полтава, Решетилівка, Опішня та інші). Це ще одне підтвердження того, що українських «троянців» вітри носили не у Греції, а шляхами України.

У творі ми бачимо не лише козаків. Перед нами ніби проходить ціла галерея панів-кріпосників, «що людям льготи не давали і ставили їх за скотів», чиновники різних рангів, «які по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі», проворні купчики, «що на аршинець на підборний поганий продавали крам», ченш, попи «в золотих шапках», з їхньою зажерливістю, лицемірством. Це — усе українська дійсність, страшна й жорстока, але реальна. А пани з чиновниками видаються не людьми, а людськими п’явками, кровожерами, нещадними у своїх зазіханнях. Ось їх мораль:

* Ти знаєш — дурень не бере:
* У нас хоть трохи хто тямущий,
* Уміє жить по правді сущій.
* То той, хоть з батька, то здере,
* А античні боги!

Це справжня феодально-по-мншшька верхівка тогочасного суспільства. Зевс і весь небесний «синкліт» дуже нагадують тогочасні «високі сфери» — сенат, «святійший» синод, департаменти, міністерства — з їх бундючним, пихатим «начальством». Тут — хижаптво, грабіж, здирство, хабарництво: тут — паразитизм, кровожерні примхи, повна зневага інтересів простих людей. Взяти хоча б «священні війни» — вони викликані нікчемними причинами, як. наприклад, сварки у зв’язку із смертю цупика Латинової няньки, зумовлені самодурством «бопв-володарів», а люди терплять неймовірні страждання:

* Війна в кровавих ризах тут;
* За нею рани, смерть, увіччя.
* Безбожність і безчоловіччя

Хвіст мантії її несуть. Життя богів, парів проходить у нескінченних бенкетах. Можливо, вони їдять шось таке, про яке ми навіть і не чули? Ні. на столах повно страв… українських. Навіть посуд був національний:

* Тут їли різнії, потрави,
* І все з полив’яних мисок.
* І кубками пили слив’янку,
* Мед. пиво, брагу, сирівеиь,
* Горілку просту і калганку.

На усіх бенкетах вино і горілка ллються просто рікою; зустрічаємо ми й ігри, розваги, народні гуляння, які ще раз підтверджують, що події, описані Котляревським, відбуваються на Україні, й самі «троянці» — звичайнісінькі українці. Якщо взяти одяг, взуття, народні інструменти, танці, образотворче мистецтво, то знову і знову переконуєшся, що твір Котляревського ближче до української енциклопедії, ніж до твору Вергілія:

Бандура горлииі бриньчала.

* Сопілка зуба затинала,
* А дудка грала по балках;
* Санжарівки на скрипці грали,
* Кругом дівчата танцьовали

В дробушках, в чоботах, свитках. Твір «Енеїда» І. Котляревського повертає нас до української дійсності XVIII століття, чарує неповторним українським колоритом. Письменник невичерпаний у живописних барвах, широко застосовує українську народну мову. Тому викинути бодай один рядок — це викинути цілу сторінку з енциклопедії українознавства, адже сам Котляревський у цій поемі, підносячи кращі національні традиції, стверджені історичним досвідом народу, закликає самовіддано любити Вітчизну, пройнятися життєдайним почуттям служіння їй.


Загрузка...



Схожі твори: