Головна Головна -> Твори -> “Книга пісень” Гейне

“Книга пісень” Гейне



Гейне видав чотири книги віршів. Найкращою поетичною збіркою є “Книга пісень”, яку він написав у Німеччині. Поет розділив свою книгу на три частини. Це “Юнацькі страждання”, коли кохана з’являється до нього в уяві; “Ліричне інтермецо”, де кохання розцвітає у сновидіннях; нарешті “Знову на батьківщині”, де любов оживає тільки в пам’яті поета. До збірки своєрідним епілогом включено цикл “Північне море”, який тематично не пов’язаний з історією кохання.

У «Юнацьких стражданнях» кохана зображена як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Як і властиво сну, “картини” розірвані, а їхній порядок сплутаний. Образ коханої, що з’являється поетові уві сні, сповнює його серце не щастям та радістю, а гострою тривогою і щемливим сумом. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Своєю красою вона пориває його до пекла, мучить кокетуванням і зрадами. Даремно чекає поет на зустріч з коханою весь день. Нарешті митець залишає місто, щоб розірвати зачароване коло. Поету ненависне “порядне товариство”, де всі зневажають його:

  • Ти бачиш, як щодня оті почвари —
  • Пси в окулярах, кицьки у рум’янах —
  • Моє ім’я товчуть в плітках поганих
  • Й вигадують мені пекельні кари.
  • До цього суспільства належить і та, що “роздряпала” до крові його серце.

Поет повертається до рідного дому. Зустрічає його рідна мати з чистою і вічною любов’ю.

  • Я звик високо голову держати,
  • Бо маю честь і мужність без догани.
  • Хай сам король мені у вічі гляне, —
  • Не опущу я їх, кохана мати.
  • Але тобі наважуся сказати:
  • Хоч дух у мене гордий, нездоланний,
  • Та біля тебе непокора тане,
  • Бо звик тебе, святу, я шанувати.
  • Моя душа подолана твоєю
  • Високою, прекрасною душею,
  • І в небеса я лину разом з нею.
  • 1 каюсь я за вчинки, що смутили
  • Твоє високе серце, серце миле,
  • Що так мене усе життя любило!
  • (”Моїй матері”. Переклав М.Рильський)

Поезії з розділу “Ліричне інтермецо” витримані в м’яких ліричних тонах. Вони завжди привертали увагу композиторів -Р.Шумана, П.Чайковського та ін., бо тут багато музики, гармонії в самому вірші. Як справжня пісня мінорної тональності звучить, наприклад, вірш “Чому троянди, немов неживі

  • Чому троянди немов неживі,
  • Кохана, скажи мені?
  • Чому, скажи, в зеленій траві
  • Фіалки такі мовчазні?
  • Чому так гірко дзвенить і співа
  • Жайворонком блакить?
  • Чому в своєму диханні трава
  • Тління і смерть таїть?
  • Чому холодне сонце поля
  • В задумі похмурій мина?
  • Чому така пустельна земля
  • І сіра, мов труна?
  • Чому мене, мов безумця, в пітьму
  • Моя печаль жене?
  • Скажи, кохана моя, чому
  • Покинула ти мене?
  • (Переклав Л.Первомайський)

У “Ліричному інтермецо” Гейне свої почуття виражає через образи природи – ніжної, лагідної, спокійної. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про кедр, що росте на засніженій вершині. З південною пальмою зустрітися йому ніколи не вдасться:

  • Самотній кедр на стромині
  • В північній стоїть стороні,
  • І кригою, й снігом укритий,
  • Дрімає і мріє вві сні.
  • І бачить він сон про пальму,
  • Що десь у південній землі
  • Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі.
  • (”Самотній кедр…” Переклав Л.Первомайський)

Тема розлуки, прощання – центральна у розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє…»:

  • Коли розлучаються двоє,
  • За руки беруться вони,
  • І плачуть, і тяжко зітхають,
  • Без ліку зітхають, смутні.
  • З тобою ми вдвох не зітхали,
  • Ніколи не плакали ми;
  • Той сум, оті тяжкі зітхання
  • Прийшли до нас згодом самі.
  • (Переклав М. Стависький)

У художньому відношенні розділ “Знову на батьківщині” — найцінніша частина збірки. Поет шукає забуття в мандрах. Причиною тому — нерозділене кохання. Він повертається до рідного міста, несподівано зустрічається з родиною колишньої коханої. Оживають згаслі спогади. Головна тема розділу — змалювання недооцінки суспільством високих душевних якостей героя. Гейне страждав від невизнання себе як особистості. Поет пише, що тільки прості та щирі люди можуть оцінити всю глибину і красу його душі:

  • Вродливице рибачко,
  • До суші плинь в човні,
  • Зостанься тут поруч зі мною
  • І руку дай мені.
  • Прилинь до мого серця
  • І страх даремний забудь, —
  • Щодня ж у дикім морі
  • Ти прокладаєш путь.
  • Як море, в мене серце —
  • Нуртує і кипить,
  • І скарб чудових перлів
  • На дні його лежить.
  • (”Вродливице рибачко…” Переклав Дм. Паламарчук)

Тема спогадів підкреслює самотність та неприкаяність поета. Він бачить себе в минулому, переживає колишній біль: Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила; її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була. І там хтось стоїть, вгору глянув, здригнувся І в розпачі руки ламає свої; Ось місяць його освітив, —я жахнувся: Обличчя і постать у нього мої!

  • Ти, марище зблідле, ти, тінь моя власна!
  • Нащо мене дражниш коханням моїм?
  • І так не забута година нещасна,
  • Як серцем я рвався на місці оцім.
  • («Ніч тиха…» Переклала Леся Українка)

Переважна більшість віршів збірки написана в дусі народних пісень. Цим і пояснюється її назва — “Книга пісень”. Гейне в народній пісні віднайшов потрібні йому художні образи і поетичні засоби. Так, у вірші “Не знаю, що стало зо мною…” ключовим є традиційний для німецького фольклору образ Лорелеї — дівчини-сирени з Рейну, що чарувала рибалок своїм співом:

  • Не знаю, що стало зо мною,
  • Сумує серце моє,
  • Мені ні сну, ні спокою
  • Казка стара не дає.
  • Повітря свіже — смеркає,
  • Привільний Рейн затих;
  • Вечірній промінь грає
  • Ген на шпилях гірських.
  • Незнана красуня на кручі
  • Сидить у самоті,
  • Упали на шати блискучі
  • Коси її золоті.
  • Із золота гребінь має
  • І косу розчісує ним,
  • І дикої пісні співає,
  • Не співаної ніким.
  • В червні рибалку в цю пору
  • Поймає нестерпний біль,
  • Він дивиться тільки вгору —
  • Не бачить ні скель, ні хвиль.
  • Зникають в потоці бурхливім
  • І човен, і хлопець з очей,
  • І все це своїм співом
  • Зробила Лорелей.
  • (Переклав А. Первомайський)

Розмір вірша, яким найчастіше користується поет у «Книзі пісень», наближений до народного і має назву дольник. Він відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів. Дольник у Гейне заснований на трискладовому силабо-тонічному розмірі. Так, у вірші «Хотів би я в слово єдине…» метричною основою, на якій формується дольник, є тристопний амфібрахій:

  • Хотів би я в слово єдине
  • Вмістити всю думу смутну,
  • Віддать його вільному вітру —
  • Нехай би відніс вдалину.
  • Нехай би печаль в отім слові
  • До тебе моя попливла,
  • Щоб ти її кожну хвилину
  • Почути, кохана, могла.
  • І навіть, коли серед ночі
  • Заплющиш ти очі ясні,
  • І тут щоб знайшло моє слово
  • Тебе у найглибшому сні.
  • (Переклав Л. Первомайський)

Загрузка...



Схожі твори: