Головна Головна -> Твори -> «Я хочу бути зрозумілий своєю країною»

«Я хочу бути зрозумілий своєю країною»



У великого російського поета XIX століття М. О. Некрасова є чудові слова:

*
Хто живе без суму і гніву,
*
Той не любить вітчизни своєї.

Поет Володимир Маяковський жив з «сумом і гнівом» і жагуче любив свою батьківщину. Сум, незадоволеність, самітність, невпорядкованість у житті – мотиви багатьох його добутків. Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражали незвичайний зміст і новизна поетичної мови, що відлякували сучасних йому критиків. Поет не розкриває таємниці світобудови, він просто задає питання: «Послухайте! Адже якщо зірки запалюються – значить – це кому-небудь потрібно? Значить – це необхідно, щоб щовечора над дахами загорялася хоч одна зірка?!». Саме життя, його недосконалість, різка невідповідність мрії та дійсності породжують ці питання. Вірш із зухвалою назвою «Нате!» знайшов свого адресата і зробив саме ту дію, на яку розраховував автор. У розладі з дійсністю і мріями про майбутнє народилися і рядки, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя і особистість Маяковського, його творчість:

Прийдешні люди!

Хто ви?

От – я, весь біль і забій!

Вам заповім я сад фруктовий

моєї великої душі!

Це голос молодого Маяковського. Зверніть же увагу на те, який споконвічний пафос творчості поета. Він – «весь – біль і забій» – зрощує «сад фруктовий» для прийдешніх людей. У цих рядках – ідея жертовного служіння людям, характерна для класичної російської літератури. Здавалося б, хрестоматійний вигляд Маяковського, «агітатора, горлана-главаря», не допускає думки про щиросердечну слабкість. Поет у зрілу пору не любив проявів у творчості щиросердечних метань, «стаючи на горло власній пісні». Але душа видає себе, вона радується і радіє, обурюється і кровоточить. Бездушна поезія – не поезія. Один із самих чудових добутків, на мій погляд, поема «Про це». Вона про себе і про любов, у ній яскравіше і глибше, ніж в інших, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського. Була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема «Люблю». Поет тоді був закоханий у юну Лілю Брик, тому й був впевнений: «Не змиють любов ні сварки, ні версти. Продумана, вивірена, перевірена». Але в дійсності любов принесла тонко, що почуває поетові, одні страждання. Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді – дуже незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам, тому що це – загальнолюдські почуття.

Згадаємо його вірші про тварин:

Я люблю звірину.

Побачиш собачку –

отут у булочній одна – суцільна плішина, –

із себе й те готовий віддати печінку,

Мені не шкода, дорога, їси!

А от поет-трибун, поет-глашатай, тим, хто живе на початку XXI століття й тому, хто переживає всі його складні і трагічні події, не зовсім зрозумілий. Він мріяв про прекрасне «комуністичне далеко», славив «тричі батьківщину, що буде», – а що ж нам робити сьогодні? Що славити, кого славити і за що? XXX століття представляв Маяковський, як не квапив життя, як не вірив у комуну у воріт, а рятування від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє. І знову Маяковський-романтик вимовляє слово про любов. Про неї, яка б не була «служницею заміж, похоті, хлібів», про неї, яка б заповнила собою всесвіт. Такою представляв, такою хотів бачити любов Маяковський, але йому не було дане щастя випробувати її. Маяковський-сатирик – теж наш сучасник. «Кавалерія гострот», що підняла «рим відточені піки», – це найулюбленіший рід зброї. «Дуже багато різних мерзотників ходить по нашій землі і навколо», – відзначає поет у вірші «Розмова з товаришем Леніним». «Обкрутити їх, викрити перед обличчям народу» – таке завдання він ставить перед собою. Їдко висміює всі негативні прояви в радянському побуті («Про погань», «Любов», «Пиво і соціалізм»), бореться з бюрократизмом в установах («Прозасідавшиєся», «Фабрика бюрократів»), виступає проти пережитків капіталізму у свідомості людей («Боягуз», «Ханжа», «Підлиза», «Пліткар»). У наші дні слова з вірша «Прозасідавшиєся»: «О, хоча б ще одне засідання щодо викорінювання всіх засідань!» – стали крилатими.

Вони і сьогодні спрямовані проти бюрократів, управлінського апарата, марних засідань і голосувань депутатів і таке інше. «Миє», просто стирає бюрократів і п’єса «Лазня». Побідоносиков і його секретар Оптимістенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед. Шкода бюрократизму для поета – у ворожості його всім творчим силам суспільства. А як злободенні і сьогодні рядки з вірша «Душа суспільства»: «… як від гострого, як би заразного, біжи, товариш, від алкоголіка, що хвалиться тим, скільки пива і горілки випито!». Можливо, те, що в наш час все більше з’являється таких, що дерзають, думаючих, сміливих людей, є заслуга таких особистостей, як Маяковський. Так, я вважаю, що він «зрозумілий своїм народом», хоча кожний сприймає його творчість по-своєму.


Загрузка...



Схожі твори: