Головна Головна -> Твори -> В. Маяковський і футуризм

В. Маяковський і футуризм



Початок XX століття – час небувалого підйому російської поезії, час, що характеризується появою багатьох художніх напрямків – як тих, що продовжують традиції, вітчизняної класики, так і модерністських. До останніх, безсумнівно, відноситься і футуризм (від латинського – «майбутнє»). Спочатку футуризм зародився в Італії. Його першим теоретиком і практиком був письменник Ф. Марінетті. Опублікований ним у 1909 році «Маніфест футуризму» став програмним викладом естетичних принципів нового напрямку. Нове мистецтво повинне бути спрямоване в майбутнє, саме йому належить завтрашній день.

Його прихильники ратували за відмову від досягнень культури минулого, за пошуки нових художніх засобів, язикових прийомів. Футуризму властиві різко виражені формалістичні риси: турбота про збільшення «словника в його обсязі», «словоновізна», створення нового синтаксису. Але при цьому йому не далекі відкритий соціальний зміст, революційний пафос, протест проти тих «мерзенностей життя», які несла сучасна їм дійсність. З невдоволення традиційним мистецтвом, за словами Маяковського, народився російський футуризм. Розвивався він своїм, незалежним від європейського, шляхом. У російських футуристів не було єдиної творчої організації, але в них була все ж таки одна художньо-естетична платформа. Їхнім ідейним маніфестом можна назвати збірник «Ляпас суспільному смаку», що вийшов у 1912 році.

Його основні положення: по-перше, скинути «Пушкіна, Достоєвського, Толстого та інших з пароплава сучасності», по-друге, визнати право поета на «збільшення словника в його обсязі довільними і похідними словами». Футуристи затверджували пріоритет форми над змістом. Головне в художній творчості – пошуки нових формальних прийомів, ціль поезії – самостійне, «самокручене» слово. Нова течія взяла на себе роль революційного мистецтва. У якості такої він запропонував наступні принципи: антіестетизм, поетизація виродливого і потворного, епатаж публіки, демонстративний цинізм і нігілізм. Ці принципи футуристи розвивали не тільки у своїй творчості, але і у способі життя. Звідси – екстравагантні костюми (приміром, жовта кофта Маяковського), розмальовані обличчя, безглузді аксесуари, навмисна брутальність у звертанні з публікою. Зухвалим було і оформлення їхніх збірників, починаючи від заголовків і закінчуючи брудно-сірим дешевим папером. Вивести буржуазну публіку зі стану рівноваги – таку мету ставили перед собою футуристи. Творчість молодого Маяковського нерозривно пов’язана з футуризмом. Разом з Д. Буромлюком, В. Хлебніковим, О. Кручених він брав участь у створенні збірника «Ляпас суспільному смаку», виступав на футуристичних вечорах-диспутах, писав критичні статті, друкувався у футуристичних виданнях того часу. Експериментальний пошук Маяковського багато в чому визначався художніми установками футуризму.

Це стосується основних тем, поетичних засобів, мови його добутків. На одному з поетичних вечорів автор так визначив красу: «Це живе життя міської маси, це – вулиці, по яких біжать трамваї, автомобілі, відбиваючись у дзеркальних вікнах і вивісках». І саме таку красу оспівує поет. Для нього існує тільки один пейзаж – міський. Щодо цього особливо красномовні заголовки його віршів: «Порт», «Вуличне», «Вивіскам», «Театри». При цьому картини міського життя вражають відвертим знатуралізмом, брутальністю: «Вулиця провалилася, як ніс сифілітика» або: «А з неба дивилася якась погань». А от так, по Маяковському, виглядає нічний пейзаж: «Буде місяць. Є вже трошки. А от і повна зависла в повітрі. Це Бог, мабуть, чудовою срібною ложкою риється в зірок юшці». Примітивно-поетичному опису першої частини автор протиставляє ускладнене, але прозаїчне пояснення. У цих і інших рядках – демонстративний антіестетизм, прагнення вразити читача, настільки властиві футуристичному мистецтву. Поет відстоює право дивитися на світ по-своєму. Він пише:

«А за сонцями вулиць десь шкутильгав нікому не потрібний, в’ялий місяць». Нічні вогні міста йменуються сонцем, у той час як справжнє світило оголошується непотрібним і – «в’ялим». Застосувати подібний епітет до оспіваного в століттях місяця – це чи не виклик всієї попередньої поезії?

Для творів Маяковського властиво гостре соціальне звучання – революційне. «Геть ваші любов, мистецтво, релігію, лад!» – проголошує поет у чотирьох частинах поеми «Хмара в штанах». Маяковський, займаючись формальним пошуком, довільно ділить слова на склади, порушує звичну конструкцію віршованого рядка. Він часто прибігає до різних прийомів звукопису («а з півночі – сніг сивій»; «отруїмо кров’ю води Рейну»; «віршами веліти зотліти їй»).

Він ламає правила граматики. Свого роду візитною карткою Маяковського можна вважати неологізми. Словотворчість поета, безсумнівно, має своїм джерелом поетику футуристів. Художні метафори і порівняння автора часто ускладнені і вимагають особливо ретельного прочитання, розшифровки: «Якщо б бути мені недорікуватим, як Данте або Петрарка! Душу до однієї запалити!». Парадоксальність першої частини «знімається» у другий: талант і любов героя так великі, що до них не застосовні звичайні земні мірки. Оцінюючи творчість Маяковського, не слід заперечувати вплив футуризму на естетику автора. Саме цей напрямок багато в чому сформував майбутнього «лірика і трибуна». Пафос революційного відновлення, поезія індустріального міста, виклик буржуазному побуту, з одного боку, і активний пошук нових художніх форм – з іншого, – от те, що успадкував у своїй творчості поет від ідей і методів футуризму. Роки, протягом яких він був пов’язаний із цим напрямком, стали для нього роками навчання, формування поетичної майстерності, літературного кредо, за законами якого розвивалася його подальша творчість.


Загрузка...



Схожі твори: