Головна Головна -> Твори -> Учнівський твір по темі Квазімодо як зразок духовної краси

Учнівський твір по темі Квазімодо як зразок духовної краси



Шкільний твір По романі В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”. Людство віддавна вирішує питання про сумісність духовної краси й фізичної досконалості. Ближче всіх у цьому питанні підійшли до рішення стародавні греки. Але згодом про фізичну досконалість якось забули – наступало середньовіччя. Роман Віктора Гюго “Собор Паризької Богоматері” розповідає про Париж в епоху середньовіччя. Із властивими йому енциклопедичними знаннями й ухилом до риторики Гюго створює кілька цікавих характерів, кожному з яких можна присвятити цілі томи досліджень. Один з головних героїв роману – Квазімодо, дзвонар Собору Паризької Богоматері. У перекладі з латинського “Квазімодо” означає “начебто”.  І дійсно, дзвонар нагадує одну зі скульптурних химер, які дотепер прикрашають фронтон собору Натре – Дам де Парі, з величезної, покритої рудої щетиною головою, горбом між плечима й страшно кривими ногами. Завдяки своєму каліцтву Квазімодо став навіть “татом блазнів” під час народних  веселощів.

 

Квазімодо, замкнутий у собі через своє каліцтво, іноді нагадував звіра. Але коли він ніжно й чисто закохується в дівчину неземної краси Есмеральду, те це почуття вражає й викликає якийсь хворобливий подив. Квазімодо врятував життя Есмеральди й ховав неї в Соборі. Їхні відносини за цей час перетворюються в теперішнє духовне розуміння і єдність, асоціюючись із відомою казкою “Маленька квіточка”. Есмеральда розуміла почуття Квазімодо виродка й поневолі звикла до свого ніжного й смутного рятівника. А тягу дзвонаря до прекрасного варто шукати не в зовнішніх проявах, а в самій глибині його єства. Гюго не зміг однозначно відповістити на запитання, чому доля так жорстоко й одночасно мудро надійшла із Квазімодо. Протягом усього роману горбань Квазімодо чим далі, тим більше виглядає духовно гарним. Відданість горбаня Есмеральди майже божевільна, незбагненна, заради її він міг стрибнути з вежі Собору, не замислюючись. Усвідомлення власного каліцтва до самої смерті не дає спокою Квазімодо, а з’єднатися зі своєї улюбленої доля дозволила йому тільки  після смерті.

 

Квазімодо не є зразком тверезості й урівноваженості. Його терзають різноманітні почуття, іноді їм опановує злість, яку можна вважати наслідком відносини до нього оточуючих людей. Він не зміг удержатися від спраги мести священикові Клоду Фролло, якого скинув з висоти Собору. Після загибелі Есмеральди й Фролло Квазімодо вимовив: “От усе, що я любив”. Він дійсно любив прекрасне, втілене в Есмеральда, і Бога, якого персоніфікував Фролло. Може здатися , що для Квазімодо більше нічого не залишилося на цілому світлі. Але, на мій погляд, у горбаня було те, чого він так і не зрозумів: Собор. Він міг би стати частиною цього величного спорудження, якого спрямовує вежі, як руки, до порожнього неба. Але це тільки припущення.

 

У своєму романі Віктор Гюго охопив і зміст, і жорстокість життя, і смерть, і наші пристрасті, і любові. Квазімодо втілює в собі багатогранність людського характеру. При повторному прочитанні “Собору Паризької Богоматері” читач відкриває всі нові риси в цьому найцікавішому герої, ім’я якого в наш час стало майже загальним.

 

Собор Паризької Богоматері, або ж Нотре – дам де Парі, є, напевно, одним з найвідоміших монументальних будов середньовіччя. У такій широкій популярності Собору, не в останню чергу, треба “винити” Віктора Гюго. Сучасники письменника згадують, як Гюго неодноразово говорив, показуючи на Собор, що форма цієї будови нагадує першу букву його прізвища (”Гюго” – у написанні по-французькому починається з букви “Н”). І можна простити письменникові таку досить безневинну пихатість, тому що “Собор Паризької Богоматері” є дійсно талановитим і цікавим романом. І завжди, дивлячись на величні вежі й стіни Собору, люди будуть згадувати про закоханого виродка Квазімодо й божественно прекрасну циганку Есмеральду. Нотре – Дам де Парі є типовою готичною будівлею. Цей архітектурний стиль наклав свій відбиток на суспільний розвиток середньовічної Європи. Для готики характерне прагнення вгору, у духовну висоту, об’єднане з поняттям того, що небо недосяжно без земної опори. Готичні спорудження немов плавають у повітрі, такими невагомими вони здаються. Але це здається тільки  на перший погляд.   Насправді  Собор  будувався сотнями невідомих майстрів, наділених істинно народною, буйною фантазією. Гюго захоплюють дивні роботи середньовіччя, у яких одночасно є й самобутність, і оригінальність, і неперевершеність майстерності. Але архітектурні будівлі в готичному стилі є не тільки втіленням народного генія, а, як відзначав Гюго, є “кам’яними книгами середньовіччя, по барельєфах, що прикрашають, і скульптурам яких безграмотні простолюдини вивчали Святе писання. Найвідомішим архітектурним елементом Нотре Дам де Парі є химери – триметрові скульптурні фігури, розташовані на фронтоні Собору. Химери є символом темних, але не завжди ворожих сил. Захоплює те, що ці диявольські утвори вже біля семисот років хижо посміхаються під куполами католицького Собору. Гюго майстерно створив образ виродливого дзвонаря Квазімодо, що здається одним із цих скульптурних чудовиськ.

 

Насамперед Собор є центром релігійного й народного життя парижан. Біля нього збираються й простолюдини, які здатні боротися за поліпшення свого майбутнього. Також Собор є традиційним притулком для вигнаних: ніхто не має права заарештувати людини, поки він перебуває за стінами Собору. Одночасно Собор Паризької Богоматері стає символом утиску – релігійного й феодального. Квазімодо виступає тут як той, кого гнітить нескінченну велич Собору, і як “душу Собору”. Дзвонаря-горбаня можна вважати втіленим образом середньовіччя й, природно, Собору. Красуня Есмеральда, у яку закоханий Квазімодо, навпроти, є втіленням світлих життєвих сил. Дівчинку-танцівницю можна вважати втіленням Відродження, що йде на зміну середньовіччю. Варто сказати, що ці дві культурно-історичні епохи пройшли, але Нотре – Дам де Парі дотепер піднімається під паризьким небом.

Роман Віктора Гюго начебто перекидає аркуш календаря   від   минулого   до  сьогодення.   Зі  своїх   позицій письменник виступав проти політичної реакції й соціальної несправедливості. Роман повний відгомонами революційних подій, свідком яких був Гюго. Саме ця причетність вплинула на зображення простих городян у добутку. Народ, по Гюго, не є темною юрбою, а наповнений невтримною волею до боротьби й нереалізованих творчих ідей. Але час простолюдинів ще не прийшло. Автор описує штурм Нотре – Дам де Парі, що як би є репетицією штурму Бастилії 1789 року, коли був покладений кінець багаторічному правлінню французької монархії. Коли ж наступить час народу? Гюго відповідає на запитання: “Коли із цієї вежі вдарять на сполох, коли загуркотять пушки, коли з ‘ страшним гуркотом упадуть стіни, коли солдати і юрба з ричанням кинуться один на одного, отоді й прийде цей час”.

 

Гюго не ідеалізував середньовіччя. У романі присутні висока поетичність, полум’яна любов до Франції, її історії й мистецтву, зображені темні сторони феодалізму. Нотре – Дам де Парі – вічний Собор, зовні байдужий до нескінченної суєти людського життя.


Загрузка...



Схожі твори: