Головна Головна -> Твори -> Поет і поезія у ліриці В. Маяковського (варіант 2)

Поет і поезія у ліриці В. Маяковського (варіант 2)



Навряд чи є хоч один великий російський поет, що не замислювався б про мету творчості, про своє місце у житті країни, народу. Кожному серйозному російському поетові було важливо, щоб його затребував час. З іншого боку – переломна епоха в історії неминуче повинна була породити свого поета. Цим поетом і став Володимир Маяковський. Але не відразу і не швидко визначив він місце своєї поезії у житті сучасного суспільства. Замислюючись про гадану марність поета серед повсякденних турбот людей, Маяковський доходить висновку, що поет – це зірка, що запалюється, і її світло служить моральним орієнтиром людям.

Внутрішньо переконаний у необхідності поетичного слова для людської душі, Маяковський бачить місію поета в тім, що б увібрати в себе весь біль мільйонів страждаючих і самотніх людей і розповісти про нього світу. Як і для Некрасова, поет у Маяковського у першу чергу є громадянином, що глибоко страждає за свій народ. Але в той же час поет перебуває в дуже складних відносинах з юрбою, у ній є й ті, з кого виростуть майбутні обивателі. Першу частину цієї юрби Маяковський постійно дражнить. До неї звернені зухвалі назви віршів, якось: «Нате!», «Вам!», «Нічого не розуміють…». Юрба і є юрба, але не можна це поняття плутати з поняттям народу, заради щастя якого В. Маяковський і лає юрбу. В автобіографії «Я сам» Маяковський пише, що питання приймати або не приймати революцію для нього не стояло, тому що революція – це втілення мрії народу про відновлення світу. Новому світу потрібно нове мистецтво, і Маяковський це розуміє. В. Маяковський вже не сумнівається в тім, що його мистецтво потрібно народу, що воно необхідно країні. Поет, на думку Маяковського, виконує велику і відповідальну справу, тобто керує серцями і розумами людей на одному великому кораблі, називаному країною.

Вірші зігрівають душу, тому не випадково теперішню поезію порівнюють зі світилом, що здавна вважалося символом життя на землі, без якого не було б ні тепла, ні світла. Свої міркування про поетичну працю Маяковський продовжує у вірші «Розмова з фінінспектором про поезію». Це жартівливий, але жагучий монолог, де Маяковський люто відстоює свою точку зору. Він показує поета трудівником, для котрого поезія – це нелегка, кропітка, потребуюча найвищої майстерності і найвищої кваліфікації праця. З іншого боку, справа поета – робота на революцію.

В. Маяковський переконаний, що цей грандіозний момент історії необхідно ввічнити. Але разом з тим він вважає, що він зобов’язаний писати про все, що бачить навколо себе, про все, що хвилює і мучить його. Тому його вірші, пройшовши через призму часу, не знецінилися, вони дороги нам і сьогодні. Всією своєю творчістю В. Маяковський довів, що високе призначення поезії в тім, щоб робити світ світлим і святковим.


Загрузка...



Схожі твори: