Головна Головна -> Твори -> Твір по добутку Астафьєва «Цар-риба»

Твір по добутку Астафьєва «Цар-риба»



Кожний письменник у будь-якому своєму добутку торкається теми природи. Це може бути простий опис місця подій, що розвертаються, даного добутку або вираження почуттів героя, але завжди автор показує й свою позицію, своє відношення до природи. Звичайно тут бувають дві точки зору: деякі вважають, що людина – творець і він повинен скорити все живе, що живе на землі; інші, навпроти, доводять, що природа – це храм, кожна людина зобов’язана підкорятися її законам.

Кожний письменник наполягає на своєму й найчастіше відмовляється зрозуміти й осмислити позицію, протилежну своєї. Астафьев у своєму добутку «Цар-риба» намагається розібратися в цій проблемі й знайти відповідь на цей важливий для всіх питання: що є природа: . храм або раба людини?

Головний Герой даного оповідання в оповіданнях Игнатьич – рибалка. Все своє життя він ловив рибу й уміє робити це як не можна краще. Жодна риба в жоднім місці ріки, навіть у сам вилученому й ненаселеному, не зможе піти з його мереж. Він скорив ріку. Тут він цар, цар природи. І веде він себе як цар: він акуратний, всі свої справи доводить до кінця. Але як же він розпоряджається багатством, довіреним йому? Игнатьич ловить рибу. Але для чого вона йому в таких більших кількостях? Його сім’я досить забезпечена, щоб прожити й прокормитися й без цієї «наживи». Пійману рибу він не продає. А щоб займатися ловом, йому доводиться ховатися від рибнагляду, адже це заняття вважається браконьєрством. Що ж рухає їм? І тут ми бачимо нашого царя природи з іншої сторони. Всіма його вчинками керує жадібність. Крім нього, у селищі багато гарних рибалок, і між ними йде неоголошене змагання. Якщо твої мережі принесуть більше риби, то ти кращий. І через це егоїстичне бажання люди винищують рибу, а виходить, поступово гублять природу, розтрачують єдине коштовне, що є на землі. Але навіщо природі такий цар, що не цінує те багатство, яким володіє? Невже вона скориться й не скине його? Тоді з’являється цар-риба, цариця рік, послана для боротьби із царем природи.

Кожний рибалка мріє піймати царя-рибу, адже вона – це знак понад. Повір’я говорить: якщо піймаєш царя-рибу, відпусти її й нікому не розповідай про неї. Ця риба символізує особливість людини, що поймали її, його перевага над іншими. Що ж відбувається з Игнатьичем при зустрічі’ із цією посланницею природи? У ньому протиборствують два почуття: з одного боку, прагнення витягтися царя-рибу, щоб потім все селище довідалося про його майстерність, з іншого боку, марновірний страх і бажання відпустити рибу, щоб позбутися від цього непосильного для нього вантажу. Але все-таки перше почуття перемагає: жадібність бере гору над совістю. Игнатьич приймає рішення будь-що-будь витягтися цю рибу й прослыть кращим рибалкою у всій окрузі. Він смутно розуміє, що одному йому не впоратися, але він придушує в собі думки про те, що можна було б покликати рятуйте, адже тоді прийде розділити з ним і видобуток, і славу. І жадібність губить його. Игнатьич виявляється у воді один на один з «рибиною». Поранені, цар природи й цариця рік зустрічаються в рівному бої зі стихією. Тепер цар природи вже не керує ситуацією, природа скоряє його, і поступово він упокорюється. Удвох з рибою, пригорнувшись друг до друга й заспокоюючись від цього дотику, вони чекають своєї смерті. І Игнатьич просить: «Господи, відпусти цю рибу!» Сам він цього зробити вже не в силах. Їхньої долі тепер у руках у природи. Так, виходить, не людина сотворяет природу, а природа панує над людиною. Але природа не так нещадна, вона дає шанс людині виправитися, вона чекає покаяння. Игнатьич – розумна людина, вона розуміє свою провину й щиро кається у вчиненому, але не тільки в цьому: він згадує всі свої минулі вчинки, аналізує прожите життя. Ця подія змушує його згадати всі давні гріхи й провини й подумати про те, як він буде жити далі, якщо виживе тут.

Може здатися, що Астафьев своїми міркуваннями тільки ще більше заплутав читача, а не вибудував його думки, але все-таки він дає відповідь на непросте питання: природа – це храм, де людина не може господарювати за своїм розсудом, але все-таки він повинен допомогти цьому храму збагатитися, адже людина – частина природи, і він покликаний оберігати цей єдиний будинок для всього живого.

Астафьєв піднімає й іншу, не менш важливу, проблему: проблему відносин у сім’ї. Завжди головним у сім’ї був чоловік. Але яке ж місце займає жінка? Сім’я – це єдине ціле. Якщо чоловік – голова сім’ї, то дружина, охоронниця домівки, повинна бути її серцем. Але якось дивно ставиться голова до свого серця: без любові й розуміння, лише з погрозою. Жінки в сім’ях живуть у постійному страху. Вони намагаються у всьому догодити своїм чоловікам і бояться, що могли щось зробити не так. Вітається тільки покірність дружини, сліпе поклоніння й підпорядкування чоловікові. Страх внушается жінкам з дитинства, тому побороти його нелегко, тільки яка-небудь надзвичайна подія може допомогти їм у цьому. Так, тільки смерть дочки змусила дружину Командора перебороти почуття страху перед чоловіком і відкрито виступити проти нього. А які ж відносини між братами? І тут царює жадібність. Игнатьич і Командор ворогують: Командор знає, що Игнатьич – кращий рибалка, і заздрить йому, а Игнатьич не любить брата, тому що Командор не такий, як він. Виходить, головне почуття, що переважає у всіх відносинах між людьми в селищі, – це жадібність.

Добуток «Цар-риба» написане як оповідання в оповіданнях. Книга складається з безлічі новел, нарисів, оповідань. Одні оповідання написані в художньому стилі, інші в публіцистичному. Ця розмаїтість дозволяє набагато точніше оцінити ситуацію й події, що розвертаються, подивитися на проблеми з різних сторін і знайти єдино правильне їхнє рішення. Також воно дозволяє охопити велику кількість проблем. Різні стилі роблять події, що відбуваються в оповіданні, більше реалістичними. Ця книга дала мені багато гарних уроків і рад. Тепер, перш ніж щось зробити, я замислююся, а чи не нашкодить це кому-небудь, чи не заподіє шкоди природі. Я початку аналізувати свої вчинки. І якщо я знаходжу, що зробила коли-небудь помилку або яку-небудь провину, то я намагаюся це виправити. У цьому добутку Астафьєв як би запитує тебе: а чи правильно ти використаєш те, що тобі дане, чи не розтрачуєш ти впустую дане нам багатство – природу? Істина, написана тут, осветляет пам’ять і думки й змушує подивитися на мир іншими очами.


Загрузка...



Схожі твори: