Головна Головна -> Твори -> Образ головного героя в оповіданні Е. По «Золотий жук»

Образ головного героя в оповіданні Е. По «Золотий жук»



Американський письменник, новеліст, поет, критик. На долю його випали нелегкі життєві випробування: народився в сім’ї бродячих акторів, рано втратив батьків, його взяла на виховання багата родина, але щастя було недовгим. Характери нового батька і чужого сина не співпадали і зрештою Едгар змушений був покинути забезпечену родину і поневірятися. З 1828 до 1831 року По друкується, видає три поетичні збірки, але успіху вони не мають. Від голоду його рятує премія, якою його нагородили у конкурсі на краще оповідання. Це був «Рукопис, знайдений у пляшці». До 1840 року у Едгара По вже два томи новел, 1845 року виходить збірка «Ворон та інші вірші».

Злидні, нещастя не полишають По, але в останні роки свого життя він творить поетичні шедеври: «Дзвони», «Аннабел Лі» (1849). Поезія Е. По— це романтизм у поєднанні з символізмом. Улюблена тема по- ета — природа, яка приховує найпотаємніші відтінки буття. Звичайно, поет торкається і вічних тем — кохання і смерті. У По особливе розуміння кохання: почуття завжди платонічне, піднесене, жінка стає символічним образом чогось недосяжного і прекрасного. Згадка про передчасно померлу кохану є у віршах і про кохання, і про смерть. Відчутно звучать ці мотиви в поезіях «Крук», «Аннабел Лі», «Улялюм». Науково-фантастичні новели Едгара По — це дивовижний сплав комічного і трагічного, поєднання високої ерудиції з захопливим сюжетом. Едгар По завоював славу письменника-інтелектуала. Усього По написав 64 оповідання. Най-відоміші з них: «Падіння дому Ашерів» (1839), «Ділова людина» (1840), «Золотий жук» (1843), «Чорний кіт» (1843) та інші. По започаткував новий літературний жанр — детектив («Убивство на вулиці Морг», «Таємниця Марі Роже»).

Розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи Вільяма Леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. Протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя.

Дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. Більш того, реакція Леграна на «золотого» жука, знайденого ним для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. Із самого початку, як автор, що веде оповідання під першої особи, так і негр на ім’я Юпітер, позаочі вважали «масу Білла» не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. Автор так описує цю загадкову людину: «Багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. Я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, то в похмурість».

Критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від Леграна з запрошенням прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки Юпітера про свого пана. Події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оговідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. «Подібні манії можуть-легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі», — вважав тоді автор оповідання. Тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з Юпітером супроводжувати Леграна в пошуках скарбів. Потім дії Леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість Вільяма стали цьому перешкодою.

Однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив Легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору Едгара По. Коли Легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання; і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. Тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. Крім того, вражає терпіння, виявлене Леграном стосовно свого «здорового», скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. Наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості Вільяма також витончене почуття гумору, виражене м’якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: «Ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку». Адже насправді «золотий» жук був усього лише випадковістю, що допомогла Леграну знайти скарб.

Подібно до головного героя «Золотого жука» серед нас живуть люди, слова і дії яких у силу їхньої незвичності ми схил&ні розцінювати негативно або зі скептичним глузуванням. Однак у своїй розповіді Едгар По показав, що часто саме ті, хто виділяються з людської сірої маси своїм образом життя, мисленням або поведінкою, мають неабиякі осо-бистісні якості. Такі люди можуть принести багато користі суспільству, якщо не будуть відкинуті ним. У свою чергу суб’єктивність в оцінюванні іншої людини, навішування ярликів на «неформалів» та конформізм перешкоджають повноцінному розвиткові як особистості зокрема, так і людства в цілому. Особистість кожної окремої людини настільки унікальна, складна і багатогранна, що досі нікому не вдалося проникнути в її глибини і пізнати таємниці, щоб тільки за першим враженням безпомилково судити про нормальність або одержимість людини.


Загрузка...



Схожі твори: