Головна Головна -> Твори -> Духовний пошук героїв Василя Шукшина

Духовний пошук героїв Василя Шукшина



Не набагато більше десяти років тривала творча діяльність В.Шукшина, але зробленого ним вистачило б іншому на ціле життя. Він почав з оповідань про земляків. Він чуйно вловив соціальні зміни в сучасній дійсності, духовні настрої свого часу. Глибинною напруженістю відрізняється оповідання «У профіль і анфас». Терзають сумніви Івана, незадоволений він своїм життям і собою, хоче зрозуміти, для чого живе і працює: «А я не знаю, для чого я працюю…».

Віра в гуманні початки життя, віра в сили людини, можливість здобути перемогу над злом спонукала В. Шукшина написати такі оповідання, як «Калуза» і «Образа». В основі сюжетів до болю пізнавана ситуація. В «Калузі» – не побажала дати пропуск, не пропустила до хворого, обійшлася грубо з людиною літня вже жінка-вахтерка. Тим часом на очах у нього були пропущені ті, хто сунув рубль або плитку шоколаду в кишеню її бруднуватого халата. Явна несправедливість, і реакція на неї гостра. Наприкінці оповідання звучать тяжкі, як подих, слова: «Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня… страшно і огидно стало жити, не можу зібрати воєдино думки, не можу довести собі, що це дріб’язок. Рука трясеться, душа трясеться, думаю: «Так отчого ж така свідома, така в нас осмислена злість-то?.. Що з нами відбувається?». Схожа ситуація і в оповіданні «Образа». «Що таке діється з людьми?» – питає Сашка Єрмолаєв, головний герой «Образи». Повсякденні життєві зіткнення викликають у героях гостру реакцію, підводять до критичних міркувань про природу людського хамства, байдужості, про людське життя взагалі.

В оповіданнях В. Шукшина за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення дійсності, встають питання про сенс життя, про добро і зло, про душі людські. От герой оповідання «Вірую!» Максим Яріков. Налягла якась особлива туга на нього, сорокалітнього, злого на роботу мужика. Не може Максим сказати, що з ним відбувається.

Почуває – болить душа. Але як пояснити – чому? Ненавидить він тих «людей, у яких душі немає або вона погана». Думає, болісно міркує герой: а навіщо всі? Навіщо живе він і люди довкола нього? Почув Максим Яріков, що до Лапшиних  приїхав «самий натуральний» піп, і пішов до нього довідатися: «У віруючих болить душа чи ні?». І виявляється, що цьому попові «ніщо людське не далеке», а ім’я Бога, у якого він вірить, – Життя. «Ти прийшов довідатися, у що вірити? Ти правильно догадався, у віруючого душа не болить. Але в що вірити? Вір у Життя». Не завжди, герої можуть відповісти на складні питання, але вже саме це прагнення знайти, докопатися до суті, зрозуміти несе в собі зерна духовності. В. Шукшин неодноразово змушує свого героя критично глянути на себе, на власне життя, на його моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформована, узята у момент щиросердечної напруги, зрушення, надламу.

Така «Калина червона» – оповідання про трагічну долю Єгора Прокудина. У ньому є все, що здатне викликати і гнів, і жаль, і гіркий роздум про несформоване життя, про моральні сили, що не одержали розумного застосування… Випробувавши відторгнення й самітність, герой повісті повернувся до людей, до життя…

У праці і приязні близьких, здавалося б, знайдені життєва опора і перспектива морального зцілення. Однак доля Єгора трагічна. «І лежав він, росіянин селянин, у рідному степу, поблизу будинку… Лежав, припавши щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне». Прояву жорстокості і сваволі, свавілля і черствості людей викликають образу і біль письменника. Пройшло вже більше тридцяти років, як пішов від нас російський письменник Василь Макарович Шукшин. Але не вщухає напружений інтерес до його творчості, його добутки викликають жваві суперечки, наукові дискусії, ім’я Шукшина з літератури переходить у легенду.





Схожі твори: