Головна Головна -> Твори -> Герої роману О. Фадєєва «Розгром»

Герої роману О. Фадєєва «Розгром»



Основну ідею роману «Розгром» О. Фадєєв визначив так: «У громадянській війні відбувається відбір людського матеріалу… Все нездатне боротися відсівається… Відбувається переробка людей». Наскільки б суперечливою не була оцінка подій громадянської війни з позицій сьогоднішнього дня, безсумнівною заслугою Фадєєва є те, що він показав громадянську війну зсередини. Автор висуває на перший план не воєнні дії, а людину. Фадєєв не випадково вибирає для опису в романі час, коли загін вже розгромлений.

Він хоче показати не тільки успіхи Червоної Армії, але і її невдачі. У драматичних подіях цього часу глибоко розкриваються характери людей. Центральне місце в романі займають образи командира загону Левінсона, Морозка і Мечика. Всі вони зв’язані однаковими умовами життя, і це допомагає читачеві судити про характери цих героїв. Іван Морозов, або Морозка, як його називають, не шукав у житті нових шляхів. Це природний у своїх учинках, балакучий і розбитний хлопець двадцяти семи років, шахтар у другому поколінні. По життю він ішов старими, давно вивіреними тропами. Порятунок Мечика став як би поштовхом до перероблення Морозка.

Ми бачимо, що герой відчуває  жаль до Мечика, він виявляє хоробрість, але в ньому є й презирство до цієї людини, яку він вважає «чистенькою». Морозку сильно зачіпає, що Варя закохується в Мечика. «В цього, матусиного, чи що?» – запитує він у неї і презирливо називає Мечика «жовторотим». У ньому біль і злість. І от він краде дині. І дуже боїться, що його виженуть за цю провину з армії. Для нього це неможливо, він вже зжився із цими людьми. Так йому і нікуди йти. На «суді» він щиро говорить: «Так хіба б я… зробив таке… коли б подумав… так хіба ж я, братики! Так я кров віддам по жилці за кожного, а то що б ганьба або як!». Морозка потерпів крах в особистих відносинах. Адже ближче Варі у нього нікого ні, а з особистими проблемами йому доводиться справлятися самому. Він самотній і шукає порятунку у загоні. Він по-справжньому відданий своїм товаришам по загону. Морозка поважає Левінсона, Бакланова, Дубова, намагається навіть наслідувати ім. Вони ж бачили в ньому не тільки гарного бійця, але і чуйну людину, завжди підтримували його. Морозку можна довіряти – адже саме його відправляють в останню розвідку. І цей герой ціною свого життя попереджає людей про небезпеці. Навіть в останні хвилини життя він думає не про себе, а про інших. За відданість справі і відвагу, за доброту – адже Морозка не мстив Мечику за загублену дружину – автор любить свого героя і передає цю любов читачеві. Як і Морозку, командира загону Левінсона Фадєєв показує живою людиною із властивими йому коливаннями, почуттями. Автор не ідеалізує цього героя. Зовні він непримітний, схожий на гнома своїм маленьким ростом і рудою борідкою. Він завжди насторожі: боявся, що його загін буде захоплений зненацька, і починав готуватися до опору, але так, щоб про це ніхто не знав. Він пильний і проникливий. Всі партизани вважали його «правильним». Але сам Левінсон бачив свої слабкості, як і слабкості інших людей. Коли загін попадає в скрутний стан, Левінсон намагається бути прикладом для інших. Коли ж це не спрацьовує, він починає використовувати силу влади, примуса (згадаємо, як він під дулом пістолета заганяє бійця в ріку). Бути часом жорстоким його змушує почуття боргу, що для Левінсона вище всього. Він збирає в собі всі сили, і загін під його керівництвом проривається вперед. Але після прориву у Левінсона вже немає більше сил. Коли фізична втома майже перемагає, цей юний наївний «хлопчик» зміг повести загін уперед. Левінсон слабшав, але це говорить про те, що на перший план у його поведінці виходить не командир, а людина, Фадєєв бачить недоліки свого героя та вважає, що йому не вистачає життєвої сили, сміливості, волі. У Левінсона нас залучає те, що всі його думки і вчинки виражають інтереси загону, людей. Його особисті переживання відходять на другий план. Образам Морозки, Метелиці та інших членів загону протипоставлений образ Мечика.

Це юнак дев’ятнадцяти років, що добровільно прийшов у загін, щоб потішити своє самолюбство, марнославство. Тому він рветься в саме гаряче місце, щоб якнайшвидше виявити себе. Цій людині не вдається зблизитися з іншими членами загону, тому що найбільше він любить себе. Він завжди думав тільки про себе, тому був сторонньою людиною в загоні. У Мечика з’являється думка про дезертирство, хоча адже він сам прийшов у загін. Саме це і говорить про щирі наміри Мечика. Він не служив справі, а просто хотів покрасуватися своєю доблестю. Тому ми можемо сказати, що загін – це єдине ціле, а Мечик стоїть окремо від інших. І коли він зрештою дезертирує, читач не дивується цьому. А про що Мечик думає, коли дезертирує? «…Як міг я це зробити, – я, такий гарний і чесний і нікому не бажав зла…».

І адже саме Мечик – причина смерті Морозки. Мені здається, найкраще характеризують цього героя добутку слова Левінсона, що назвав Мечика «нікчемним пустоцвітом», слабким, ледачим і безвладним. І хоча колективний герой роману О. Фадєєва «Розгром» – це військовий загін, що діє на Далекому Сході, він не з’являється перед нами як щось єдине. Занадто різні люди входять у нього. Кожна людина – особистість, у якій свій соціальних корінь, мрії і настрої. Це підтверджують настільки, що розрізняються між собою образи, Морозки, Левінсона і Мечика.


Загрузка...



Схожі твори: