Головна Головна -> Твори -> Тема внутрішньої волі у романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»

Тема внутрішньої волі у романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита»



Роман «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков писав, з перервами, з кінця 1928 року до самої своєї смерті у 1940 році. Ні найменшої надії на його видання у автора, природно, не було – він писав тому, що цього вимагала його душа, і якщо і розраховував на читачів, то тільки в майбутньому. Для прийдешніх поколінь вигострювався кожний рядок. Передчуваючи, що ця річ – остання, Булгаков вклав у роман усього себе, все, що пережив і передумав за роки життя,  всі свої почуття,  весь талант, всі свої думки – про любов, волю, творчість, добро і зло, про моральний борг, про відповідальність перед своєю совістю. І вийшов добуток абсолютний геніальний, у всій великій російській літературі немає такого блискучого сплаву лірики, сатири та філософії, як у цій поемі в прозі. Роман заворожує з першої сторінки, перечитувати його можна нескінченно – і цілком, і шматками, обраними навмання. Почуття волі – от головне в романі. Ця воля – і в польоті фантазії автора, і в чудовій мові роману. І найскладнішу, здавалося б, композицію в єдине ціле поєднує тема внутрішньої волі. Саме вона визначає сутність героїв, саме її наявність або відсутність виявляється найважливішою. Обраний величезною владою римський прокуратор Понтій Пілат. Але він же і її заручник.

Він раб кесаря і своєї посади. Нічого не хоче він так сильно, як звільнити бранця. І він має таку можливість. Але – острах інтриг, побоювання, що його дії витлумачать перекручено, що це може ушкодити його кар’єрі, заважають йому надійти так, як він хоче – і вважає правильним. І чого ж коштують у такому випадку його посада і його влада, якщо він зобов’язаний говорити і надходити тільки в рамках покладеного, а вся радість буття отруєна для нього головним болем і відчуттям своєї несвободи? Жалюгідний арештант Ієшуа, побитий, присуджений до смерті, вільний – він говорить і поводиться так, як підказує йому серце. Ні, він не герой і не жадає смерті, але додержуватися своєї натури для нього так само природно, як дихати. Але адже цей вибір даний кожному. І зрадництво себе, на думку і самого автора, і вищих сил, що діють у романі, найтяжкий гріх.

Недарма відплата, ні багато ні мало, – безсмертя каяття і туги. Але це у великих. А що ж самі звичайні люди? Ті ж москвичі? І в Москві – що тільки не позбавляє людину волі!.. Житлове питання, кар’єра, гроші, і, зрозуміло, вічний страх – «як би чого не вийшло». А ще всілякі інструкції, бажання жити «за статутом», «як покладене». Доходить до анекдоту.  Трамвайна кондукторша, вся у владі службових обов’язків (явно на шкоду здоровому глузду) кричить на кота, що простягає їй гривенік на квиток: «Котам не можна!» І неважливо, що явище незвичайне – зачудуватися б так захопитися, так хоч злякатися, зрештою! – ні, головним виявляється, що в трамвайній інструкції про котів не сказано, виходить, їм оплачувати проїзд не можна і кататися в трамваї не можна. Бог і цар для молодих авторів – Берліоз, голова правління Массолита.

Начебто все в нього є – і стан, і інтелект, і ерудиція. І можливість впливати на розуми і творчість починаючих літераторів. І все це він використовує лише для того, щоб відучити їх мислити самостійно та вільно… Схоже, бідного Булгакова дуже довели подібні керівники-наглядачі від літератури, що він так безжалісно розправився з Берліозом. На жаль, у літературі давно панує дух несвободи. За те, щоб тебе гарантовано друкували і підгодовували, продали себе багато хто. І розгнузданий гнів літературних критиків, на чолі з Латунським, на Майстра, по суті, зрозумілий. Ці жалюгідні незначності, п’явки на тілі літератури не можуть простити йому його волі – як він смів складати свій роман, покладаючись лише на свою фантазію і талант, вибирати сюжет серцем, а не по провідних вказівках. Адже вони-то давно свою волю продали. За можливість обідати у Грибоєдова, відпочивати в Перелигині, а головне – за те, щоб гарантовано друкували, оплачували і не торкали.

І неважливо, що і про що писати – аби тільки вгадати і догодити. А до чого можуть довести критики, автор занадто добре знав на своєму досвіді. І сцени мести розлютованої Маргарити виписані з великим почуттям і співчуттям. Так, москвичі пережили нелегкі часи. Голод, розруха, сувора влада вчили пристосовуватися, щоб вижити. Але і виживати можна по-різному. Адже зберіг себе Майстер – так само, як зберіг себе Булгаков, як зберегли себе всі, хто поважав у собі душу. Хто й у самі важкі часи розрізняв, що головне, а що другорядне. І це головне – і, на жаль, рідке – відчує в Майстрі прекрасна Маргарита. І спалахне любов, і не удержать її ні хвилини ні його волаюча бідність, ні її звичка до розкоші. Любов і творчість – от що дає крила, от що допомагає зберегти волю. І лише поки є воля, вони і живі. Забери неї – і ні любові, ні творчості. І адже кожний вправі робити сам свій вибір! Навіть якщо немає таланта. Навіть якщо немає любові. Як летить Наташа – заради одного лише п’янкого почуття волі.

Як неможливо повернутися їй до колишнього життя після того захвату, що вона випробувала. Але адже вертається нещасний кабан-сусід, і в польоті, і в диявола на балі не розстається зі своїм портфелем – занадто вже в’їлася в кров залежність від звичного способу життя. І залишається йому тепер лише одне – дивитися на місяць і зітхати про упущену можливість, а потім плестися до ненависної дружини, до ненависної служби і причинятися далі. Але як дратує чуже щастя, чужа воля тих, хто добровільно від них відмовився! Як єдині вони в прагненні знищити, розтерти в порошок, щоб горіли рукописи, щоб автора – неодмінно в божевільний будинок. Художник для них – як кістка в горлі. Чудова заміна – у будинку Майстра відтепер Алоізій Могарич, провокатор і донощик, нащадок Іуди, дитя і герой свого часу. Втім, є, виявляється, і в Москві місце, де можна і зберегти свою волю, і навіть повернути втрачену. Місце це – божевільний будинок. Тут виліковує Іван Бездомний від догм Берліоза і від свого віршомазництва, що служать Керуванню видовищ позбуваються від нав’язаного їм співу… Тут можна бути собою. Але, мабуть, тільки тут і можна.

Тому і одержує Майстер у фіналі як нагороду не повернення в колишнє щасливе життя, а спокій, і летять вони з Маргаритою нескінченно далеко від Москви… А що ж Воланд? А Воланд за чотири дні перебування в Москві злегка побавився сеансами викриття. А з ним і ми. Але дивна справа, сили тьми бешкетують лише там, де люди самі давно поводяться зі своєю душею вкрай недбало. І майже відступають там, де честь і достоїнство – не порожні слова. І, зрозуміло, Князь Тьми насамперед цінує Волю. Він сам – уособлення волі. Тому настільки шанобливо його відношення до Майстра і його коханої. Дістається тим, хто сам себе цінує невисоко, сам бруднить свою душу – і порушенням клятви Гіппократа, і «рибкою другої свіжості», і накраденими грошиками в схованці, і постійною брехнею, і чванством, і лизоблюдством, як відвідувачі Грибоєдова, і жадібністю, і боягузтвом, і підлістю, тобто відсутністю поваги до себе, своєю рабською сутністю. І деяким спілкування з нечистою силою допомагає усвідомити своє падіння – і виправити себе. От такий дивний вплив «сили, що вічно хоче зла і вічно робить благо». Думаючи про те, у які часи створювався роман, згадуючи, як ламалися тоді люди, можна лише захопитися мужністю автора, що зберіг саме головне, те, що одне відрізняє людину від «тварини тремтячої» – внутрішню волю.





Схожі твори: