Головна Головна -> Твори -> Соціальні і філософські джерела бунту Раcкольникова

Соціальні і філософські джерела бунту Раcкольникова



Твір за романом Ф. Достоєвського «Злочин і кара». Одна з основних тем творчості Ф. Достоєвського — тема взаємин людини й ідеї. У більшості його романів є персонажі, одержимі якою-нєбудь ідеєю, які живуть тільки нею, що підкоряють їй усі дії й у результаті руйнують і своє життя, і життя інших людей. Роман «Злочин і кара» був задуманий автором ще на каторзі. Тоді він і називався «П’яненькі», але поступово задум змінювався. І новий роман «Злочин кара» став «психологічним звітом про один злочин». Але йдеться не про звичайне убивство, а про ідеологічне, виконане злочинцем-мислителем.

Але хіба Родіон Раскольников, бідний студент, — злочинець, убивця? Що штовхнуло його на злочин? Тяжкий стан на межі убогості, хвороба або винайде на ним самим теорія про «обраних» і «звичайних» людей? Що було раніше? Автор роману намагається досліджувати соціальні і філософські джерела зло чину Раскольникова.

Розумний, гордий, повний усвідомлення власної гідності, Родіон Раскольников виключений з університету, тому що йому не було чим платити за своє павчання. Живе він у крайній бідності, страждає від голоду і нужди, від принижень, що відчуває і він сам, і його мати, і сестра Дуня. Він бачить навколо тільки бруд, убогість, пороки. Він намагається допомогти Мармеладову, але марно; хоче допомогти Соні, своїй сестрі Дуні — однак вони залишаються «приниженими й упослідженими». Раскольников змушений закласти деякі свої речі, щоб не вмерти з голоду

Він відчуває себе нікому не потрібним, знедоленим серед багатих особняків ошатної публіки. Задавлений убогістю і несправедливістю, він приходить до думки про вбивство лихварки Альони Іванівни. Злочин цей має, так би мовити, теоретичне обгрунтування. Убивство старої — не просто банальне вбивство а вбивство «по совісті».

Ще до злочину він пише і публікує статтю, у якій викладає теорію про те, ще всі люди поділяються на «звичайних» і «незвичайних, як Наполеон». Незвичайні мають право задля блага людей переступити закон. Раскольников довго міркує про свою власну роль: «звичайна» він людина — «тварина тремтяча» чи «право має». І вирішив довести на ділі, що він «право має вчинити злочин по совісті», стати владарем світу.

Родіон Раскольников думав убити стару-лихварку, цю «нікчемну істоту», і врятувати від убогості себе і своїх близьких. Але він забув головне: ніхто не да вав йому права позбавляти життя іншу людину. І все-таки, скоївши злочин, Раскольников не зміг переступити через себе, через свою совість. «Я не стару вбив… я себе вбив», — скаже він.
Ф. Достоєвський спростовує теорію Раскольникова: логічне спростування представив Порфирій Петрович, а моральне — «вічна» Соня Мармеладова.

Ставлення до Раскольникова в Достоєвського складне, але вирок письменника нещадний — права на злочин не має ніхто! Показуючи нелюдськість буржуазного суспільства, Достоєвський усе-таки не в ньому бачить причину злочину свого героя. Причина — у самому Раскольникову. І перш ніж змінювати суспільство, треба змінитися самому.
Моє ставлення до Родіона Раснольнинова та його «теорії».

Родіон Раскольников був надто чуйною людиною, аж до самозречення. Ми знаємо це, бо на його суді були свідки, які це засвідчили, наводячи конкретні приклади. Я не хочу їх тут переказувати. Однак це не перешкодило Родіооні вчинити саме так, як вій вчинив. Бо у нього була теорія, яку він вважав за правильну і хотів довести. А звідси і його експеримент.
Родіон Раскольников до того ж мав нові ідеї у суспільних науках, де всі експерименти ставляться на людях. («По закінченні експерименту піддослідні тварини були забиті»). Маю підозру, що скрутне матеріальне становище не було рушієм досліду Раскольникова. Якби це було так, він би забрав майно, яким би знервованим він не був. Та не гроші йому були потрібні. Не згодні? Ну, нехай буде по-вашому, але не тільки гроші. Просто перевіряв на собі істинність своїх припущень. Ми всі знаємо, як прірва вела до стрибка, і якщо ми здорові, то протистоїмо цьому почуттю. Але якщо з якіхось обставини наш опір стає меншим, ніж спокуса, ми стрибаємо…

Робимо свій експеримент.
Що у гіпотезі Раскольникова стосувалося саме його? Перш за все, він не міг зробити експеримент на іншій людині, бо треба було з’ясувати, чи є він, колишнїй студент Раскольников, надлюдиною. Будь-який, позитивний чи негативний, дослід, отриманий на іншому піддослідному, нічого не дав би, бо характер піддослідного, а не Родіона.
Хворобливий стан, у якому перебував головний герой, зменшив гальмівні процеси у мозку Раскольникова, так, як це робить алкоголь. «Що в тверезого на умі, те в п’яного на язиці». Але лихоманковий стан аж ніяк не позначився на інтелектуальній діяльності. Убивця добре розпланував і навіть зробив план свого злочину, він винайшов засіб заховати сокиру, але водночас усвідомлюючи жахливість цього вчинку. Вважаю, не безумець робить цю справу, а людина розкольніковського розуму. І ось справу зроблено, і Порфирію Петровичу не знайти чітких доказів.

Слідчому тут нема чого робити, він звик до вбивств із ревнощів, із корисливою метою. А тут науковий експеримент — жодних підстав для злочину. Перед нами злочин, який буде розкрито тільки в разі зізнання самого Родіона Романича. Деякі люди співчувають йому через ті моральні тортури, які він змушений пережити, коли з’ясувалося, що він не надлюдина. Так, він справді страждає, але що мені до того? Бо ж і йому нікого не шкода, і він нікому не співчуває. Бачимо йото у романі, він завжди когось тиранить, наприклад нещасну жінку. Знов експеримент? Повторюю, його мучить не совість за двома загубленими душами, які б вони не були, а розчарування в собі.

Раскольников не викликає у мене не те що захоплення, а й просто симпатії і почуття. Кожна людина має право на власну думку, та перш ніж втілювати її в життя, треба заздалегідь продумати: чи не буде ця робота небезпечною для сьогодення, а ще більше для прийдешніх поколінь.


Загрузка...



Схожі твори: