Головна Головна -> Твори -> Розмова з другом

Розмова з другом



У багатьох поетичних творах, починаючи з раннього періоду, в літературознавчих і публіцистичних працях М. Рильський розкриває могутній благотворний вплив природи на всі ділянки людського життя. Природа – це мати, яка дає щедрі матеріальні і духовні дари людині. Так, ліс, за висловом поета, «це не просто сосни та дуби». Він «приятель дощам», що наснажують пшеничні урожаї, притулок для партизанів у дні війни з ворогом, місце, де народжується кохання, зріють високі думи. Сповнений мальовничої краси і чарівної музики, ліс дає натхнення поетові:

* Він співа то грізно, то шовково,
* Як морська безсмертна глибина,
* Не одно ж там розцвілося слово,
* Запалала пісня не одна.
* («Ліс»).

А скільки художників, скульпторів, композиторів черпали теми, образи, звуки у природи – цього вічного джерела людської творчості! У спеціальній доповіді «Природа і література», прочитаній на вечорі Київського товариства охорони природи, Рильський закликав пам’ятати, «що природа та її краса повсякчасно супроводять літературу і всі мистецтва, протягом багатьох століть становлять незмінну і дуже важливу складову частину поезії, малярства, скульптури, музики…». Вірш «Розмова з другом» (1954) – це художнє відкриття прекрасного в природі, змалювання ніжної і чуйної душі радянської людини-творця, яка не лише відчуває красу рідної природи, зазнає втіхи від неї, але й змінює, збагачує її в ім’я щастя всього народу. У вірші створено яскравий малюнок лісу в пору весняного розквіту, коли з найбільшою силою розкривається людям його краса.

Ліс у вірші Рильського виступає як друг, з яким веде розмову ліричний герой твору, слухає його «лісову пісню», милується його красою. За змістом і характером зображених явищ вірш ділиться на три нерівні частини. У двох перших вимальовується персоніфікований образ лісу, третя – це звернення ліричного героя до свого «зеленого друга». У вірші виявилися характерні риси таланту Рильського – спостережливість, уміння образно відтворити різноманітні явища й емоції. Сихчфонію лісу, його багатоголосий хор, чарівну пісню (перша частина) поет передає слуховими образами, які викликають багаті уявлення, музично «оживляють» приємні спогади чи відкривають «незнане»:

* Ліс зустрів мене як друга
* Горлиць теплим воркуванням,
* Пізнім дзвоном солов’їним,
* Ніжним голосом зозулі,
* Вогким одудів гуканням,
* Круглим циканням дроздів.

Для характеристики кожної «хорової партії» знайдено влучні визначення: воркування горлиць – тепле, спів (дзвін) солов’я – пізній, голос зозулі – ніжний, гукання одудів – вогке, цикання дроздів – кругле. Рослинне багатство українського лісу, його різнобарвна краса і чудова музика змальовані в другій частині вірша. Поет живописує словом, створює чудові зорові і слухові образи, які викликають різні психологічні переживання, викликають захоплення красою природи, її вічно мінливим життям. В «оживленні» лісу важливу роль відіграють тропи – метафори й уособлення: Ліс зустрів мене як друга Тінню від дубів крислатих, Смутком білої берези, Що дорожчий нам за радість, Кленів лапами густими, Сосни гомоном одвічним, Срібним шемранням осик.

Поетове знання природи базується на віковічному досвіді народу і його художніх уявленнях. Як у народній українській пісні і творчості письменників-класиків, так і у вірші Рильського «дуби крислаті» символізують велич і силу,  береза ч» смуток,  осика – слабість,  несміливість, переляк і т. д. Ці образи-символи виникли на підставі уподібнення явищ природи й людського життя. Дуб – могутня людина, береза з похиленими донизу вітами нагадує людину в горі і журбі. Якщо сосна «гомонить», то осика тільки «шемрає»- тихо шелестить, ніби квола бабуся говорить. Щоб довести, що художнє мислення Рильського і в зображенні природи має багато спільного з народною і класичною поезією, вчитель може зіставити деякі образи вірша з монологом Мавки («Лісова пісня» Лесі Українки) :

* А я не знаю
* нічого ніжного, окрім берези,
* За те ж її й сестрицею взиваю;
* Але вона занадто вже смутна,
* Така бліда, похила та журлива,-
* Я часто плачу, дивлячись на неї.
* От вільхи не люблю – вона шорстка.
* Осика все мене чогось лякає;
* Вона й сама боїться – все тремтить.
* Дуби поважні надто. Дика рожа
* Задирлива, так само й глід і терен.
* А ясень, клен і явір – гордовиті,
* Калина так хизується красою,
* Що байдуже їй до всього на світі…

Зіставляючи вірш Рильського і монолог Мавки, вчитель повинен підкреслити, що обидва поети, виходячи з народних уявлень, «олюднюють» явища природи, надають кожному образу, взятому з рослинного світу, рис людського характеру. Кожен з них по-своєму малює картину лісу. Зіставлення твору М. Рильського з народнопісенними образами, монологом з «Лісової пісні» Лесі Українки – не самоціль, а засіб показати, що Максим Рильський як народний поет мислить і народними образами, відбиває погляд народу на природу.

Одночасно слід підкреслити, що вірш «Розмова з другом»- новаторське явище в зображенні природи порівняно з народними піснями і творами класиків. Оригінальність вірша Рильського не лише в своєрідному «баченні» і музичному відчутті лісу, але також в новому світогляді і ставленні радянської людини до природи.

У вірші «Розмова з другом» знайшли художнє втілення ідеї соціалістичної естетики – утвердження єдності краси природи й людської праці. Вірш завершується полум’яним закликом поета-патріота розумно користуватися багатствами природи, берегти її, постійно й наполегливо працювати над її відновленням, бо для щастя людини комуністичного суспільства потрібен не тільки матеріальний достаток, а й краса: «щоб земля була весела».

Ці глибокі думки й почуття знайшли у вірші конкретне образне вираження, вони втілені в задушевному звертанні до «зеленого друга»-лісу, роль і значення якого в житті радянської людини розкривається в яскравих художніх деталях. Просто і переконливо поет показує зв’язок між життям лісу, явищами природи і людського суспільства. Ліс росте «на втіху людям», дає їм естетичну насолоду, отіняє «кохання чисте», береже нам «світлі ріки, що полям несуть вологу, що запліднюють сади». Його дерево йде нам «на будови чи на щогли корабельні». Епітетом, «кохання чисте» підкреслено красу і чистоту інтимних взаємин між радянськими людьми.


Загрузка...



Схожі твори: