Головна Головна -> Твори -> Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»

Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»



Що стало причиною такого великого інтересу європейців до твору Ібсена? У головній ролі на сцену виходили легендарні Сара Бернар, Елеора Дуіе, Віра Комісаржевська. Вистава мала шалений успіх, театри виїжджали на гастролі. Тільки у Сполучених Штатах Америки п’єсу не зрозуміли. Біля твору норвезького драматурга точилася жвава, а часом агрессивна розмова. Ібсена звинувачували у прославленні жінки, яка заради своєї гордині зрекла багатовікові моральні цінності, залишає дітей, що то є заклик до руйнування сімейних відносин, що то є виправдання дезертирства тощо. У Німеччині запропонували переробити кінцівку, і автор був змушений переписати останню сцену:
Нора останньої миті вирішує залишитися у родині, відмовляючись від свого плану.

Чому ж «родинна п’єса» викликала такий бурхливий інтерес? Зміст її здається цікавим: Є дуже порядна буржуазна сім’я, де чоловік і жінка вірні одне одному і є батьками. Він робить усе, щоб родина не знала матеріальних нестатків , прикрашає собою власний салон і має величезний успіх у «світі». Так в Імірбі у спеціально для неї зробленому будиночку. Але у її минулому є «кістяк.” Давно, коли її чоловікові потрібна була медична допомога і не вистачало коштів на лікування, вона звернулася за позикою до лихваря Крогстада. На її борговому листі повинен був розписатися як гарант її батько,що саме вмирав тоді, і жінка підробила його підпис, та ще й датувала його кількома днями після смерті батька. Тепер Крогстад шантажує її цим документом, пише листа її чоловікові. Несподівано, після розмови з Фру Ліппе, Крогстад віддає кримінальний лист, але врятувати ситуацію вже не можна: занадто вже багато всього довелося пережити колишній ляльці, що нарешті стала людиною.

Річ у тому, що Нора не хоче більше бути жінкою-лялькою, але бути просто жінкою вона ще не готова. І вона йде з дому, від родини, щоб знайти своє місце в спільноті незалежно від волі будь-якої іншої людини.

Цікаво, що той гнів, ті колючі слова, яких не пожалів для коханої дружини , здається, мотивовані не тим, про що він каже, а можливістю розгорнути другий лист від Крогстада повністю змінює його настрій: лялькою знову не змінеться нічого в житті повернути не можна, як би нам цього не хотілося…

У атмосфері «кінця століття», коли саме повітря було наелектризоване якимсь передчуттям майбутніх величезних зрушень, родинна історія сприйнялася як заклик до духовного бунту, до визволення особистості і була співзвучним настроям демократичної аудиторії усіх європейських країн, тим більше Росії.

Вона жила напередодні революції 1905 року, «…під тією безтурботністю жінки-дитини
ки і лялечки, яка вся світиться наївною радістю життя, відчувалася можливість
глибоких і сильних почуттів, які скоро переродять Нору і разом із відчайдушної скорботи вирвуть промови полум’яного протесту, одягнуть в барви трагічні» («Новое время», 19 вересня 1904 р.).

П’єса Г. Ібсена чи не вперше у тогочасній драматургії підняла завісу над сімейними стосунками, показавши, на чому вони здебільшого грунтуються. Навіщо було порушувати цю тему, таку болючу й глибоко особисту? Бо Ібсен і вважав, що суспільство хворе й потребує допомоги, лікування, коли втрачені сімейні зв’язки. П’єса Ібсена «Ляльковий дім» показує родину Хельмера досить благополучну, чоловік забезпечує сім’ю, пестить і любить дружину й трьох діточок. Усе гаразд, але це тільки на перший погляд, як і здалося це подрузі головної героїні Фру Ліне. Зі слів Нори, звернених до подруги, дізнаємося, що мучить молоду матір і дружину. Вона змушена була позичити гроші у Крогстада, аби врятувати життя чоловіка. Для цього вона підробила підпис умираючого батька на розписці, щоб. нехвилювати його зайвий раз. Вона й не вважає це злочином, бо діяла не заради себе.

Але події складаються зовсім інакше. І тут Ібсен показує, наскільки важкі, щирі, довірливі стосунки між людьми, особливо близькими. Нора боїться розкрити таємницю, бо знає чоловіка як людину правильну, таку, що вважає бездоганно чесною. Саме про це він, такий люблячий, не забуває нагадувати дружині, докоряючи їй за поведінку її батька. Але Нора усе ж таки сподівається на диво. Невже його кохання не підкаже, що тут ідеться не про легковажний учинок задля власної утіхи Нори. Як вона чекала його реакції! Та дива не сталося. Він навіть не спитав, чому вона так учинила, не спробував зрозуміти одразу вину й гідного покарання.

Чидоречний такий максималізм не тільки у цьому випадку, а й у щоденних людських стосунках? Звичайно, ні. Життя складне, і в ньому не завжди все правильно. Але ж важливо зрозуміти людину, зробити крок назустріч, щоб не сталося катастрофи. Хельмер у своїй затятості й уявити собі цього не міг, хоч Норі ні в чому було каятися.
Хельмер не хоче бачити нікого іншого, бо йому зручно не знати про смертельну хворобу свого друга Ранка, не думати про людські почуття оточення взагалі.

Символічною є розв’язка стосунків Крогстада і Фру Лінне, які зуміти перекреслити минуле заради можливості щастя. Саме щастя робить Крогстада великодушним, і він віддає розписку Норі. Та це вже не врятує сім’ї Нори і Хімікмера. Вона від самого початку будувалася на нещирості стосунків, на бажані будь-що зберегти «декорум». Своїм твором Ібсен показав, наскільки важливіморальні стосунки і наскільки чутливим треба бути, щоб зберегти тендітне лебединне щастя.


Загрузка...



Схожі твори: