Головна Головна -> Твори -> “Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі”

“Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі”



Новелістичний роман «Вершники» визнаний одним з кращих творів про громадянську війну.

Він складається з восьми сюжетно і композиційно пов’язаних новел, у яких діють люди різних соціальних груп і професій: шахтарі, моряки, селяни, рибалки, сталевари.

Баладою про подвиг можна назвати одну з новел цього роману «Лист у вічність». В основі її — героїзм безіменного листоноші; мужність його постає перед нами в глибоко поетичному вираженні. Безіменний листоноша — образ прометеївської сили. Він знає, що загине, він навіть прагне смерті, бо вже несила терпіти, ті жахливі муки, що їх завдають вороги. Проте він не має права вмерти доти, поки не вкаже повстанцям, де захована зброя…

У новелі немає портрета, письменник прагне якомога повніше розкрити внутрішні світ і стан героя — справді легендарної людини, яка мужньо тримається під час катувань: «Він подумав — коли така велика ненависть у нього до контри, що для неї життя не жалко, і кров гнобленого класу закипіла в його жилах, о, це велика честь — стати над своїм життям!»

Під тортурами листоноша не перестає боротись. Він ні на мить не уявляє себе поза своїм обов’язком, адже за свої переконання ладен віддати життя. . Образ листоноші наскрізь символічний. Ця символічність і в тому, що рідна земля-мати наснажує силою, коли його водять селом; за цю землю, її визволення він віддав життя. Символічність цього образу і в тому, “що людина порівнюється зі смолоскипом, як вияв нечуваних страждань і мук героя.

Найбільшого звучання героїчна піднесеність набуває в кінці новели. Кінцівка її коротка, але скільки тут бойовитості й сили, скільки героїчності! За безіменним листоношею йде повсталий народ, ніщо не може спинити хвилю народного гніву, навіть ворожі постріли. І тут лунає монолог листоноші його передсмертне слово, яке свідчить про його духовну велич, світлу мрію про краще життя.

«Ось хто візьме зброю, — вигукнув листоноша, — тепер стріляйте мене, щоб я не мучився, устануть села, і вийдуть комнезами, прощай, світе, в цю темну ніч». І сотник підійшов до листоноші й вистрелив у лежачого, і це лист у вічність пішов од рядового бійця революції».

У кінці новели Яновський робить інтервал і додає одне речення: «Лист у вічність пішов разом із життям, як світло від давно згаслої одинокої зорі». В цьому — суть подвигу не тільки цього листоноші, а й усіх героїв, що віддали життя за народ. Тема смерті набуває тут оптимістичного звучання. Смерть прекрасна, коли життя віддане народу. Безіменний листоноша виконав свій обов’язок. А лист у вічність — то пам’ять, повага і шана, то його заповіт нам, людям XXI віку.


Загрузка...



Схожі твори: