Головна Головна -> Твори -> Поема «Василь Тьоркін» – про бійця

Поема «Василь Тьоркін» – про бійця



Поема О. Т. Твардовського «Василь Тьоркін» – народна, вірніше солдатська поема. Її головна ідея полягає в зображенні боротьби людей заради миру, заради життя. Вона являє собою цілу енциклопедію життя бійця. Та й за словами самого письменника, «ця книга про бійця, без початку і кінця». Головний герой – втілений в образі Василя Тьоркіна народ на війні в самих різноманітних ситуаціях і епізодах. Твардовський зміг створити типовий образ російського солдата, з його плюсами і мінусами. Перед нами з’являється людина, що любить свою Батьківщину і не жалує своєї крові заради неї, що може знайти вихід з важкої ситуації і жартом скрасити фронтові труднощі, що любив пограти на гармоні й послухати музику на привалі. Тьоркін – веселун, він за словом у кишеню не полізе. На мій погляд, головна риса його характеру – любов до рідної країни.

Герой постійно згадує про рідні місця, які так милі і дороги його серцю. Не може не залучати в Тьоркіні також і милосердя, велич душі: на війні він виявляється не через військовий інстинкт, а «заради життя на землі». Повалений ворог викликає в ньому тільки почуття жалості (звертання Тьоркіна до німця). Він скромний, хоча і може іноді трохи збрехати, пожартувати,  говорячи друзям,   що йому не потрібний орден, він «згодний на медаль». Але найбільше мене залучає в цій людині його життєлюбство, життєва кмітливість, глузування над ворогом і над будь-якими труднощами.  Тільки подивитися, як Тьоркін живе і радується життю на фронті, де щодня загрожує стати останнім, де ніхто «не зачарований від дурня-осколка, від будь-якої дурної кулі»:

* Адже він у кухні – з місця,
* З місця – у бій,
* Курить, їсть і п’є зі смаком
* На позиції кожній…

А от ми вже бачимо героя, коли той перепливає крижану ріку. Треба зупинитися, «а мороз – не стати, не сісти». І отут Тьоркін не сумує, через якийсь час він починає грати на гармоні:

* І від тієї гармошки старої,
* Що залишилася сиротою,
* Якось раптом тепліше стало
* На дорозі фронтової.

Я думаю, можна сказати, що Тьоркін – душа солдатської компанії. Адже не випадково з величезним інтересом товариші слухають його то жартівливі, а то й серйозні оповідання. А згадаємо, як промокла рота лежала в болотах і солдати мріяли вже «хоч би смерть, так на сухому». Вони не могли навіть закурити: розмокнули сірники. І от уже всім солдатам здається, що «гірше немає лиха». Але Тьоркін як завжди не впадає у відчай, посміхається і починає довге міркування про те, що поки солдат почуває лікоть товариша, він сильний. І, лежачи в мокрому болоті, він зміг розвеселити друзів, вони засміялися. На мій погляд, це надзвичайний талант побадьорити людей у важких життєвих ситуаціях. І цим талантом володів Тьоркін. А як цікаве звертання героя до Смерті в главі «Смерть і воїн», коли він поранений лежить і замерзає, а йому чудиться, що прийшла до нього Коса:

* Буду плакати, вити від болю,
* Гинути в поле без сліду,
* Але тобі по добрій волі
* Я не здамся ніколи.

І Тьоркін не покоряється долі, він перемагає смерть. О. Т. Твардовський у своєму добутку показав життєву силу людини, силу народного характеру, а також привів читача до усвідомлення моральної величі російського воїна.


Загрузка...



Схожі твори: