Головна Головна -> Твори -> Подорож Скруджа у Різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя

Подорож Скруджа у Різдвяну ніч як можливість осягнути своє життя



Англійський письменник-реаліст, найвідоміший представник соціально-побутової прози XIX століття. Г. Честертон зазначав, що Діккєнс мав два великі таланти – вміння писати смішне та вміння змальовувати жахливе. Письменник сповідує просвітницький ідеал людини з природженою добротою, порядністю, справедливими принципами життя. «Романи виховання» Діккенса розповідають про становлення характеру персонажа, починаючи від дитинства ідо самостійних років життя (наприклад, «Олівер Твіст» (1839)).

Характерні особливості творчості: наявність мелодраматичних елементів, спрощеність характеристики персонажів (добрі завжди добрі, а злі – злі), щаслива кінцівка твору, детективні елементи.

Діккєнс прославився здебільшого творами, які були написані у перший період його творчості: цикл «Різдвяні повісті» (1848), романи «Крамниця старожитностей» (1841), «Домбі і син» (1848), пізніше написані «Девід Копперфілд» (1850), «Маленька Дорріт» (1857), «Великі сподівання» (1861).

Основою сюжету різдвяної казки є диво святкової ночі. Відбувається якась подія – і починається духовне відродження людини, яка забула, що вона створена за образом і подобою Божою. Дверний молоток перетворюється на обличчя Джейкоба Марлі, що помер саме на Свят-вечір сім років тому, кахлі голландської печі, на яких зображено сцени зі Священного Писання, раптом затуляє обличчя померлого, дух самого Марлі попереджає друга про наслідки життя без Божої іскри в душі, Духи Різдва ведуть Скруджа від дитинства до смерті. – і усе це сплітається в події однієї ночі, аби повністю змінити життя старого скнари.

Є у перекладі з англійської – скнара. Душа його змертвіла настільки, що його іноді називають ім’ям померлого компаньйона – Марлі. Автор змальовує Скруджа сухим, зморшкуватим, холодним, наче льодова брила, жорстоким і бездушним ділком, який сидить в своїй промороженій конторі й не дозволяє клерку купити хоч трохи вугілля. Який контраст з племінником Скруджа Фредом, коли той приходить до дядька, щоб побажати йому веселого Різдва: «здавалося, від нього пашіє жаром, наче від пічки. Щоки у нього червоніли… очі блищали, а з рота йшла пара»! Свого героя Діккєнс порівнює з забутим на морозі вуличним краном, з якого потроху капала та капала вода, і він нарешті перетворився на шматок льоду. «Твої губи дрижать, – промовив Дух. – А що це котиться по твоїй щоці?» Перший лід морозної глиби розтоплюється першою сльозинкою, душевний холод зникає, і от старому скнарі вже шкода, шо він прогнав хлопця, який співав різдвяний гімн, шо не сказав теплого слова своєму клерку. Після першої сльози Скрудж схлипнув, а коли впізнав у маленькому хлопчику самого себе – заплакав. І якщо спочатку він не вірить Марлі, а Духа Минулого Різдва просить загасити своє світло і навіть намагається зробити це сам, то Духа Прийдешнього Різдва він уже просить: «Веди мене куди хочеш… Якщо цієї ночі ти теж повинен мене чогось навчити, хай це піде мені на користь». І не лише з переляку присягається виправитися й спокутувати минуле нинішнім і майбутнім, а й виконує те, що обіцяв Бобові Кречету.

П’ять строф «Різдвяної пісні в прозі» – це гімн на славу Різдва, «днів милосердя, доброти й всепрощення… єдиних днів у цілому календарі, коли люди, ніби з мовчазної згоди, розкривають один одному серця й бачать у своїх ближніх, – навіть у бідних і знедолених, – таких самих людей, як і вони самі, людей, які йдуть однією з ними дорогою до могили».


Загрузка...



Схожі твори: