Головна Головна -> Твори -> Художні особливості барокової поезії (на матеріалі творчості Дж. Маріно, А. Гріфіуса, Дж. Донна)

Художні особливості барокової поезії (на матеріалі творчості Дж. Маріно, А. Гріфіуса, Дж. Донна)



Поезії бароко притаманні трагічна напруженість і трагічне світосприйняття. Настрої песимізму, скепсису, розчарування посилюються від усвідомлення того, що людина — піщинка у Всесвіті, життя скороминуще, і в ньому панує фатум. Найпоширеніші теми поезії — «Пам’ятай про смерть!», «Суєта». У митців бароко був цілий набір улюблених метафор: тутешнє “життя є сон” (справжнє життя настає лише після фізичної смерті); реальний світ — “юдоль страждань” (їх треба стійко терпіти в очікуванні смерті, єднаючись душею з Богом); життя людини — троянда, що швидко губить пелюстки, проте зберігає колючки і сухе стебло; світ — “лабіринт”, світ — “ринок, ярмарок”; людина — спалимий недогарок. А звідси й алегоричні персонажі — Смерть, Доля, Віра та ін. Втім, як стверджують літературознавці, поезія бароко ґрунтується на ідилічному світосприйнятті. Навіть похмурі події подані у прикрашеному вигляді, що дозволяє говорити про трагічний оптимізм барокової поезії.

Джон Донн — визнаний лідер “метафізичної школи” в англійській поезії першої половини 17 ст., доктор богослов’я, автор понад 160 проповідей, що забезпечили йому славу відомого майстра; англійської прози. Одна з цитат проповіді: Донна (що зазначена в епіграфі до уроку): і дає, як відомо, назву роману Е.Хемінгуеяі “По кому подзвін?” Як поетметафізик, втілив типове для цього стилю відчуття і дисгармонії світу. Поезії Донна притаманні свіжа метафоричність, оригінальний паралелізм, палка чуттєвість з трагічними мотивами. Слова, образи, інтонації Донна, увійшли до складу поезії XX століття, впли і нувши на багатьох великих поетів — від Томаса Еліота до Йосипа Бродського.

У Маріно — це відчуття єдності з усім сущим — космосу, землі, людського серця. Необмежена універсальність, космічні масштаби втілилися у використанні улюблених образів Усесвіту, Сонця, Зорі — природних явищ, що перебувають у вічному русі. У Донна і Гріфіуса вірші проникнуті мінорною тональністю: зі скороминущим життям приреченої людини повинно загинути все, що живе (Донн), і тема беззахисності і самотності людини перед світом — юдоллю сліз і страждань (Гріфіус).

Наприклад, світ у Гріфіуса постає у вигляді заплутаного темного лабіринту, за кожним поворотом якого причаїлися біда і страждання: білий світ — самі незрушні мури. Людське життя подібне пелюсткам троянди, що швидко облітають. В його поезії один страхітливий образ наштовхується на інший: Скорбота, Самотність, Облуда, Гризота душі, Смерть. У Маріно — це змалювання рухомих реальностей: плин зорі, хмар, сонця. У Донна Смерть — це скарб людини; Скажу я: смерть — увесь набуток мій, що лиш зростає при користуванні…

Поезіям Донна притаманний нервоводраматичний початок лірики: Вона сконала. Все як є вмира, все в світі розпадається на первні… або Мізерна смерте, хай тебе назвуть могутньою — не смій гонорувати… (з “Доброчесних сонетів”). Внутрішній розлад героя — головний мотив його творів. Поета приваблюють складні почуття протиріч, боротьба емоцій, напруженість, а тому антитеза — головний композиційний прийом, як і у Гріфіуса. Прагнення до відтворення динаміки, неспокою, постійного руху втілено у вірші Маріно “Зорі” . Текст насичений словами на позначення руху: сяє золотом, жахтить вогнями, дужим обертом снується рух розвихрених сапфірів, линете ви в чорні далі…





Схожі твори: