Головна Головна -> Твори -> Поема Байрона «Мазепа». Історична основа та романтичний міф

Поема Байрона «Мазепа». Історична основа та романтичний міф



У творчому доробку Байрона не тільки поезії. Він відомий світу і як автор поем “Шильйонський в’язень”, “Гяур”, “Корсар”, “Лара”, драматичних творів “Манфред”, “Каїн”, роману у віршах “Дон Жуан” та ін. Світове визнання молодому автору принесла його поема “Паломництво Чайльда Гарольда”, герой якої, розчарувавшись у солодких мріях юності, тікає від суспільства у далекі екзотичні краї, де шукає серед дикої природи гармонію життя. Цікаво, що Байрон настільки яскраво і захоплююче описував події і картини природи в поемах, що читачі ототожнювали автора з героями кожної його поеми. Наприклад, поета – з образом Чайльд Гарольда, навіть вважали, що він певний час був піратом, тому, що дуже майстерно і точно описав піратський побут у поемі “Гяур”.

У 1818 році, під час перебування в Італії, Байрон пише ліроепічну поему “Мазепа”. Саме цей твір відкрив європейській публіці невідому тоді країну – Україну.

У біографії Івана Мазепи цікавість і бажання нащадків знайти розгадку викликають два факти. Перший – служба гетьмана у польського короля, а потім повернення на батьківщину. Другий – це спроба здобути незалежність Україні за допомогою шведів. Спроба ця зазнала поразки внаслідок Полтавської битви 1709 р. Перший з цих фактів належить до сфери легенди, яка надовго зачарувала західний романтизм, другий – до сфери історії, що досі має дуже сильне і живе політичне забарвлення. У 2009 році Україна особливу увагу приділила відзначенню двох знаменних дат – 300річчя з дня смерті Івана Мазепи та 300річчя Полтавської битви. Наші сучасники вшанували ці дві події, провели велику дослідницьку роботу щодо об’єктивного трактування цих історичних подій. Та все ж повернемося до історії.

Батько Івана Мазепи мріяв про велику кар’єру для свого сина, тому після закінчення ним КиєвоМогилянського училища (академії?), вислав його служити пажем при дворі польського короля ЯнаКазимира.

ЯнКазимир мав звичку щороку виряджати на чужину трьох талановитих молодиків шляхетного походження для покращення їхньої освіти. Мазепа потрапив до їх числа. Він відвідав Німеччину, Францію та Італію, здобув там прекрасну освіту і на власні очі побачив рівень культури європейських країн. У 1659 р. Мазепа повернувся в Польщу. Тим часом події міжнародної політики надали зовсім інший напрям його бурхливій долі.

Шляхта не могла зректися своїх ілюзій щодо повновладного володіння Україною. І між давніми противниками вибухнула нова війна. Цього разу Україна мусила просити допомоги у Москви. Ян Казимир опинився у скрутному становищі: Польща мала з усіх боків ворогів, на неї наступала Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Москва, Україна і навіть частина збунтованих польських магнатів були налаштовані вороже. Ян Казимир відчував швидкий кінець свого царювання. Мазепа допомагав йому усіма силами. Король доручав йому кілька нелегких дипломатичних місій в Україні, з якими він вдало впорався. Але Мазепа був українцем, і польські магнати не могли йому вибачити ні його походження, ні його успіхів. Під час однієї зі своїх подорожей Мазепа при нагоді викрив перед королем зрадницьку поведінку одного із шляхтичів, Пасека.

Ян Казимир наказав арештувати Пасека, але спритний магнат зумів викрутитися і присягнувся помотатися Мазепі. Вони зустрілися за. рік у королівських передпокоях. Пасек спровокував Мазепу на сварку. Мазепа замахнувся шаблюкою на кривдника, а така поведінка у королівських палатах на ті часи вважалася злочином. Мазепі занадто заздрили придворні, вони могли стати справедливими свідками інциденту; перш за все, він був козаком, і Ян Казимир, людина слабкої волі, не став вагатися, він пожертвував Мазепою, щоб задовольнити амбіції своєї шляхти. Мазепа втратив становище при дворі польського короля. Ця історія з життя Мазепи породила безліч міфів.

Відомі історики та літературознавці дійшли спільної думки, що автором вигадки про майбутнього гетьмана України був Пасек, якому невдачі Мазепи при дворі короля було замало. Пасек залишив по собі “Спомини”, які належать до найживіших творів польської літератури. Пасек вигадав у своїх “Споминах” легенду про життя Мазепи. Хоча відомо, що про події, котрі стали підставою для міфів, незалежно один від одного розповіли троє мемуаристів: Ян Хризостом Пасек, Отвіновський а також маркіз де Бонак, французький посол при дворі Станіслава Лєщинського.

Пасек написав, що неподалік від маєтку Мазепи на Волині знаходився маєток Станіслава Фальбовського. Між молодим шляхтичем і юною дружиною підстаркуватого сусіда спалахнув роман. Фальбовський вистежив коханців і наказав слугам роздягнути юнака, прив’язати його до коня і пустити навпростець крізь зарості терну та глоду. Колючі гілки шмагали тіло юнака. Коли, нарешті, напівживий Мазепа дістався свого дому, сторожа та челядь спочатку не впізнали його і не одразу надали допомогу. Майбутній гетьман мало не помер.

Підґрунтям до легенди стали реальні події, про які пліткував увесь королівський двір. Насправді молодий красень Мазепа закохався у шляхтянку Олену Загоровську і зруйнував її сім’ю. Навряд чи ображений чоловік міг прив’язати коханця до коня, але розповідь виявилася настільки захоплюючою, що згодом почала обростати все новими і новими вигадками.

Ймовірно, що сюжет про Мазепу Пасек запозичив із грецької міфології, зокрема оповідання про міфічного героя Іпполіта. Той знехтував коханням мачухи і був нею безпідставно звинувачений, а потім жорстоко покараний – його було прив’язано до запряженої колісниці. Налякані морським страховиськом коні понесли колісницю, а невинний Іпполіт загинув. Ця легенда була описана Еврипідом у своїй трагедії.

Твори античних авторів були добре відомі в Польщі ще за доби Середньовіччя, отже, Пасек цілком імовірно міг написати власну, перероблену версію “трагічного” кохання.

Вигадку Пасека відразу ж підхопив інший тогочасний польський мемуарист Еразм Отвіновський, який, у свою чергу, додав до неї низку шокуючих читача подробиць. За його версією, Мазепукоханця облили рідиною та обсипали пір’ям, а кінь привіз його на велелюдний ярмарок в одне з міст України. Невдовзі до міфотворення прилучився і французький посол при шведському королі Карлі XII Жак Луї д’Уссон, маркіз де Бонак. На початку XVIII століття він записав у своїх мемуарах:

  • “…Ревнивець помстився за свою ганьбу. Він звелів роздягнути Мазепу догола, намастити його медом та обсипати пір’ям. Потім його прив’язали до коня і відпустили на волю. Сором, якого зазнав Мазепа, не дозволив йому повернутися додому і показатися перед своїми друзями. Він поспішив на Україну”.

У 1709 році цю історію повторив у своєму подорожньому щоденнику словак Даніель Крман, який уже зазначав, що Мазепа звабив дружину якогось впливового королівського міністра, за що його кинули в бочку із смолою і, вивалявши в пір’ї, прив’язали до коня. Чи не найбільшому поширенню легендарної оповіді про нашого земляка серед європейців сприяв французький письменник Вольтер.

Хто ж все-таки він – Іван Степанович Мазепа? Знайомство з уривком праці Вольтера “Історія Карла XII”, який і став основою для написання Байроном поеми “Мазепа”. Чомусь Вольтер називає Мазепу поляком. Пасек говорив про те, що Мазепа був прив’язаний до власного коня, а Вольтер вносить провокативне доповнення про дикого коня, який начебто примчав героя через кілька днів на берег Дніпра. Це доповнення зробило банальну історію із життя молодого Мазепи неймовірною, фантастичною і водночас перевело її зі сфери побутової у сферу міфопоетичну. Міфопоетичний потенціал, що з’явився у розповіді Вольтера, блискуче реалізував уже в добу романтизму Байрон у поемі “Мазепа”.

У сучасному літературознавстві ця поема трактується як твір, що започаткував “міф Мазепи”, котрий згодом поширився у численних інтерпретаціях. Існують припущення, що ця тема могла бути підказана Байрону Антонієм Мальчевським, коли обидва поети одночасно перебували у Венеції. Це припущення не має єдиного тлумачення, бо Байрон у вступі до поеми цитує відповідний фрагмент твору Вольтера.

Приятель царя Петра, один із перших кавалерів найвищого російського ордену Андрія Первозванного, чи борець за інтереси Української козацької держави? Будівничий величних соборів, що дотепер є окрасою багатьох українських міст, або “Юда”, відлучений від церкви, підданий анафемі, що нерідко виголошувалася з амвонів тих самих соборів? Талановитий політик, майстер складних дипломатичних ігор або людина, що зуміла поставити на карту все і, зрештою, програла найризикованішу й найголовнішу гру свого життя? Блискучий світський кавалер у дусі розкішного, неповторного XVI! століття, улюбленець жіноцтва і чи не єдиний справді обдарований поет і музикантаматор серед усіх українських гетьманів?





Схожі твори: