Головна Головна -> Твори -> Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя

Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя



Риси європейського романтизму, притаманні творчості Байрона. Романтизм як літературний напрям виник у Європі на зламі XVIII—XIX століть. Найхарактернішими рисами романтизму в літературі є гармонія змісту та форми твору, оновлення багатьох жанрів, популярність історичної тематики. З точки зору філософської позиції — неприйняття прози життя, трагічний конфлікт із дійсністю, тяжіння до інтуїтивного. У своїй творчості Байрон органічно використовує усі згадані філософські нюанси романтизму, але він і поширює їх, розвиває, додає власні думки.

Першою індивідуальною рисою творів Байрона є сама тематика його поезій: тема невідповідності між ідеалом та дійсністю, конфлікту особистості зі світом та тема світової скорботи. Байрон перший «уголос» заявив, що людина, якій хочеться втекти від життєвої прози, від суєти світу, яка відкрито конфліктує з дійсністю через своє бажання жити інакше, — це людина з сильним духом, високими моральними ідеалами, особистість розвинена та творча. Саме така особистість і є героєм Байронових творів, мабуть, тому, що такий образ є дещо автобіографічним…

Найвідоміша з поем Байрона — «Паломництво Чайльд Гарольда». Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрон в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809—1811). Третя пісня — на березі Женевського озера після остаточного від’їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року.
Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. «Одного чудового ранку я прокинувся і довідався, що я знаменитий», — згадував Байрон. Усі чотири пісні об’єднані одним героєм. Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя, якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління, епохи романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя «таким, як він є» тепер і в даній дійсності, хоч «було б приємніше і, напевно, легше зобразити більш привабливу особу».
Хто ж такий «паломник» Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя:

Жил в Альбионе юноша. Свой век
Он посвящал лишь развлеченьям праздным
В безумной жажде радостей и нег…

Це нащадок давнього і колись славного роду (Чайльд — стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав бути задоволений життям і щасливий. Але зненацька, «у розквіті життєвого травня», він занедужав «дивною» хворобою:

Заговорило прощенье в нем,
Болезнь ума и сердца роковая,
И показалось мерзким все кругом:
Тюрьмою — родина, могилой — отчий дом…
Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод — чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:

Наследство, дом, поместья родовые
Прелестныхъ дам, чей смех он так любил…
Он променял на ветры и туманы,
На рокот южных волн и варварские страны.

Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між «покірністю або могилою», наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні — це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.

Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, я і раніше, «без бажань, без турбот, але вже піддається сприятливому вплив, величної природи цієї країни та її народу — гордих, сміливих і вільнолюбний албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердна шляхетність, дедалі менше в ньому незадоволеності і туги. Душа мізантропа Гарольда починає, ніби видужувати.

Після Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову заглиблюєтьсяся у «вихор світської моди»» у «товкучку зал, де суєта кипить». Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства. Але зараз «ціль його… більш гідна, ніж тоді». Тепер він точно знає, що «серед пустельних гір його друзі». І він «знову бере посох пілігрима»…

З моменту виходу друком «Паломництва Чайльд Гарольда» читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой — вигаданий. Справді, в автора та його героя муже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної лінії» між поетом та його героєм провести так і не вдалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. «В останній пісні пілігрим з’являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що творить тут від себе особисто», — зізнався Байрон. Чайльд Гарольд — це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що перебувала у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням «байронічного» героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.

Творчість Байрона принесла в літературу XIX століття надзвичайно багато нового. Байрон має зовсім інший, оригінальний погляд на світ, людину, на ідеал людини. У своїх поезіях Байрон висловлює оригінальні ідеї, які започаткували ніби окремий напрям філософії та літератури в контексті європейського романтизму. Літературознавці цей умовний напрям назвали байронізмом.





Схожі твори: