Головна Головна -> Твори -> Образ матері-страдниці в поємі І. Драча “Чорнобильська Мадонна”

Образ матері-страдниці в поємі І. Драча “Чорнобильська Мадонна”



Мадонна. Найпрекрасніша, найчарівніша, найзворушливіша жінка у світі. Прекрасна своєю великою, найсвятішою материнською любов’ю, що може побороти все — лиха, незгоди, знести будь-які випробування заради своєї дитини. Бо ж вона — мати. Але чому, Мадонно, сумними виглядають твої очі, чому замкнені рожеві колись вуста і погляд — вразливий, болісний, тривожний? Бо ти — Чорнобильська Мадонна.

У юрмі хрещатицького дня
Ти боса йшла, ти, сива Катерина.

Всі від неї сахаються, виглядом своїм жінка страх наганяє. Народивши мертвого сина тоді в той квітень, коли її «накрила та нечиста сила», жінка збожеволіла.

З лахміття ляльку ти
Несеш — куди? Хіба в психіатричку?

Не з Божої волі втратила вона сина, якого з такою радістю чекала, сподіваючись побачити першу його милу усмішку, побачити перший його несміливий крок, почути перше слово, а з людської безвідповідальності. Все перекреслив квітень 1986-го. Чорнобильська трагедія. Яка ж мати може витримати смерть дитини, яка ще й народитися не встигла? Які можна знайти для неї слова втіхи? Чим заспокоїти?

Та ця молода мати, яку спіткало страшне горе, на жаль, не одна. Вибух на Чорнобильській АЕС забрав життя багатьох. Тисячі жінок не народили дітей, або народили дітей покалічених. А скільки матерів застигли в скорботі, втративши своїх синів під час ліквідації цієї аварії! Це — мати-солдатка.

Лиш я намагаюсь вирвати сина,
Де мучить його вогняна хуртовина,
Я прагну до нього — він прагне до мене,
І котиться німбом те коло вогненне…

А ось мати-селянка, яка сама наївно ховається під целофановою плівкою і ховає під нею та взуває у старі кирзаки свою корову. І йде до сина, до своєї криниці, до кота та корови, до місця, де звікувала вона свій нелегкий вік:

І знов стара до хати
Чимдуж чимчикувала.

Отже, центральне місце в поемі посідає образ матері, матері-страдниці. (Селянська мати, Солдатська Мадонна, Хрещатицька Мадонна). Але в епілозі він набуває узагальнюючого образу — Чорнобильська Мадонна, яка несе на своїх руках хворе дитя — нашу планету:

Сіль пізнання — це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету…Це хворе дитя!…

Хто ж зробив хворою нашу планету? Хто позбавив жінок-матерів звичайного людського щастя, яке вони бачили у своїх дітях? Хто загоїть їх душевні рани? Хто ж так «мудро» спроектував і встановив на плідних, родючих землях України атомні електростанції, експлуатував їх, не дотримуючись правил безпеки? І чому всі ми тепер За безладу безмір, за кар’єри і премії, Немов на війні, знову вихід один.

За мудрість всесвітньо дурних академій Платим безсмертям — життям молодим. Питань можна поставити багато, але жодною відповіддю на них не повернеш матері загиблої дитини, не повернеш втрачених надій. Всі вони: мати-солдатка, мати-селянка, молода божевільна жінка — матері-страдниці. І навіть мати того мудрого вченого-фізика, який намагався приборкати «мирний атом». І ніхто — від звичайного рядового енергетика до міністра — не може повернути їм радість материнства, світлу надію на майбутнє. Не може цього зробити й учений-фізик.

Фізик розуміє:

Вона мені не простить…
Не простить… Чорнобильська Мадонна,
Не простить і мати-природа, бо
Тополі іржаві, як мітли,
Скрутно небо метуть головами.

За помилки синів доводиться розплачуватися не тільки їм самим, а й матерям.

У своїй поемі «Чорнобильська Мадонна» Іван Драч стверджує, що жоден з людей не має ніякого права знищувати природу, вкорочувати життя людей, позбавляти свій народ майбутнього. І всі ми разом повинні нести відповідальність за цю страшну катастрофу, невільниками якої ми стали. Щоб ніколи більше не повторилася ця страшна трагедія, не дзвонили сумно дзвони Чорнобиля, не божеволіли від жаху наші матері, а народ жив з вірою у майбутнє.

Та для цього треба чітко з’ясувати, що людина — мудрий господар на цій землі, і господарювати треба з розумом і по совісті, залишаючи після себе квітучі сади, а не мертві зони з купою каміння. Зупиніться, люди! І збережіть наш спільний дім — планету Земля. Хай на ній весело й дзвінко лунають веселі дитячі голоси й сяють лагідні усмішки матерів.


Загрузка...



Схожі твори: