Головна Головна -> Твори -> Мої враження від новелі Ф. Кафки “Перетворення”

Мої враження від новелі Ф. Кафки “Перетворення”



Тема твору Конвульсії й загибель “маленької людини” у мережах знеособлених, відчужених сил.  ”Перетворення” я прочитала вперше до того, як ми почали вивчати творчість Франса Кафки. Не сховаю, мене трохи вразив сюжет його добутку. Щось подібне я зустрічала, мені здається, тільки один раз, коли зштовхнулася із творчістю Едгара По. І на мене зробило враження не стільки саме перетворення, скільки подробиці, з якими автор описав його. Йому вдалося настільки точно передати відчуття героя, його почуття, його поводження, що я змогла представити себе в ролі дивовижної комахи. Жах, кошмар, у який перетворилася його колись тихе й спокійне життя, пройшли перед моїми очами, як кінострічка заворожливого фантастичного фільму. Але є деталь, що мені не вдалося помітити при першому прочитанні новели. Я не побачила самого головного – тієї “моралі”, що намагався донести до читача письменник. Але ж це те, із чим я й мої сучасники зіштовхуються щогодини, щохвилини. Це трагедія “маленької людини”.

Так, Грегор Замза був “маленькою людиною”. І він жив своїм “маленьким щастям”. У нього була сім’я. У нього була сестра, що він любив і цінував. У нього була, нарешті, ціль у житті – нагромадити грошей для того, щоб сестра надійшла в консерваторію. Але скоїлося лихо. Раптово, ранком звичайного дня, він усвідомив, що його, Григора, уже немає. Вірніше, що він уже не він… І зникає все: зникає любляча сім’я, робота, ціль життя – всі, для чого він жив, за що боровся. Він став безпомічним. Тепер він не може заробляти гроші, не може говорити, огидно себе почуває. Але не в цьому його трагедія. Він залишився один, один у цілому світі, – от трагедія героя. У кожного з нас є люди, яких ми любимо, є люди, які нас люблять, є люди, які нам необхідні і яким необхідні ми. У Грегора Замзи теж були такі люди, але з ним трапилося нещастя, і все відвернулися від нього,

Дуже важко почувати, що ти не такий, як всі, і тому навіть родичі відвертаються від тебе. Боляче усвідомлювати, що ускладнюєш і робиш нестерпної життя близьких. Але ще болючіше думати, що вони ненавидять тебе, не бажаючи навіть бачити потворну істоту. От як Франс Кафка описує фізичні страждання свого героя; “…Грегор – будь що буде – втиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскіс ліг у проході, один його бік був зовсім поранений, на білих дверях утворилися потворні плями…”. Автор дуже докладно описав знущання батька над бідною істотою, у яке перетворився його син. І мені здається, що, описуючи фізичний біль свого нещасного героя, письменник намагався показати його моральну катастрофу. Я думаю, що не на двері утворилися ці “потворні плями”, а в чистій душі Грегора відкрилися невиліковні рани. І не тіло героя обливалося кров’ю, а душу, що почувала і  в той же  час  відмовлялася  зрозуміти  поводження  батька, сестри й матері.

Але от, нарешті, сім’я звільнилася від каменю, що обтяжував неї. Грегор умер.  Чи було це ударом для близьких?  Чи важко було усвідомити смерть одного зі членів сім’ї? “Ну от7 – сказав пан Замза, – тепер ми можемо подякувати Бога”, – от реакція батька на повідомлення про смерті сина.  Чи нормально це? Бездушно? Жорстоко? Франс Кафка досяг своєї мети. Кожний читач задумався над цими питаннями. І знайшов для себе єдино вірна відповідь. Я теж знайшла його, от він: кожна людина повинен постаратися зробити хоча б кого-небудь зі своїх близьких дійсно щасливим, подбати про долю кого-небудь, крім себе. І тоді, я вірю, менше буде на нашій планеті “маленьких людей”, сліз і трагедій самітності.

 





Схожі твори: