Головна Головна -> Твори -> Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі Івана Драча “Чорнобильська Мадонна”

Вселюдська трагедія та її осмислення у поемі Івана Драча “Чорнобильська Мадонна”



Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли він сучасний, коли його творчість іде по самому нерву життя, коли вона зливається з криком його нації. «Чорнобильська мадонна» І. Драча злилася з відчайдушним криком не лише народу України, а й з відчаєм усього людства. Бо дійсність була страшніша за найчорнішу вигадку:

…сосни дощами спалені,
Лізуть в очі лихою іржею —
У якійсь несусвітній опалині
Денно й нощно блукають душею.

1986 рік. «Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія, пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію» («Известия», 1986, 30 квітня).

А моє покоління в 1986 році тільки переступило поріг школи. Пройшло багато років. А хлопців, які зробили крок до подвигу, немає. Не відали вони ще тоді, що вогонь був не найстрашнішим ворогом. Той, інший, невідомий, був підступніший — радіація. А може, не тільки радіація, а й убогість душ наших. Не навчили, не вберегли, повірили без оглядки науковому прогресу. Ми звикли, що коли народ здатен «розв’язувати питання величезної технічної складності, що їх до Чорнобиля ніхто ніколи у світі не розв’язував», а якщо я замість Чорнобиля напишу Диканівка, то що зміниться?

Чому такі розгнівані сили вибирають саме мою країну, що вони хотіли так страшно сказати цьому нинішньому віку, від чого хотіли усіх нас застерегти? І хоч у людей є очі — але вони можуть не бачити. Розкрити очі, розбудити серце — таке завдання поеми І. Драча «Чорнобильська мадонна». Бо саме мати, народжуючи дитину, народжує народ, майбутнє.

Українська мадонна! Яка ти? Поет хоче змалювати тебе такою, як малювали «богове мистецтво протягом тисячоліть — від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти і до Атомної Японки…» Цей образ — не бутафорія, не прикраса у канві сюжету.

Зболено розмірковує митець, і на аркушах з’являються гіркі, пекучі слова. Із них він творить свою поему, думки тісно зв’язуються з конкретними подіями, переплітаються і створюють образ «святої сили всіх святих» — образ української жінки — Чорнобильської Мадонни:

Ти намагався писати про Неї — Вона пише тобою, Як недолугою ручкою, нікчемним пером, як олівцем Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем… Ти намагався її змалювати — вона вмочила тебе в сльози і пекло, в кров і жахіття: фарби такі ти подужаєш? Розпачу вистачить? Віри достане? А безнадії? А проституйованого лахміття достатку? А розпачу з того, як ти колег своїх-вішальників збивав мовчанням своїм? Уже з перших рядків поеми відчуваєш, що душа поета «впіймала» образ Мадонни на тлі атомної епохи. Він підбирає такі точні слова, що, здається, тільки вони здатні донести в собі суть думки:

Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів. Розстріляли до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ославленість — дурна і випадкова. …
Я випалив до чорноти жури
Свою прокляту одчайдушну душу
І жестами, німий, возговорив…
Хай жестами. Але сказати мушу.

Один із центральних образів у світовій поезії — образ жінки. Іван Драч послідовно розвиває традицію нашої літератури, зокрема традицію шевченківську. У своїх творах поет не раз звертався до теми сучасної жіночої долі (вірш «Прання», «Балада про дядька Гордія», «Троє яблук циганок», «Балада про бляху» та інші), і завжди образ жінки у його творчості багатоликий і ніколи не скращений. Правда, у кожному конкретному випадку поет знайомився з життям конкретної героїні.

У своїй скорботній пісні поет створив образ-узагальнення, образ-сим-вол. Тут було що узагальнювати. І розповідь солдата з будівельного батальйону, й осмислення літературних сюжетів на тему Чорнобиля, і роздуми під час відкритого чорнобильського суду в закритій зоні, і сучасні проблеми з «трагедіями фізиків-ліриків…» Це саме ті центри, з яких складається твір. Саме з них тягнуться, перегукуючись, лінії драматичних, етичних, екологічних, соціальних, ліричних та інших подій, в яких так чи інакше відкривається образ Матері.

Згадаймо назви розділів з їхніми героїнями: «Солдатська мадонна», «Трактористка», «Хрещатицька мадонна», «Скіфська мадонна», «Баба в целофані — наша мати», «Невмируща мати»… У кожній іпостасі мати проживає свою велику драму, драму реального життя. Не можу не навести уривок із розділу «Хрещатицька мадонна»:

Який напій ти в квітень той пила,
Коли, заквітла сином, ти казала,
Від Ірода себе не вберегла —
Тебе накрила та нечиста сила?!
А хустка збилась так на голові,
Що лисиною світиш, Божа Мати…
Я Божий слід твій бачу у траві,
Який боюсь і подихом займати.

Після «проклятого року» в Чорнобильській зоні солдати вирізують і «хоронять» ліс. Щоранку виходячи на роботу, на піску вони бачать слід босої жіночої ноги. Генерал думає, що це сліди його матері, яка тричі тікала від сина з міста в село. Та Іван Драч пропонує нам свою версію:

Бігли босі сліди,
А пісок тільки спалено вився,
Шепотів, шурхотів,
В стежку шлейфом світився,
А ми німо дивилися —
От проява непевна яка!
Може, мати пішла в саркофаг
До Валерія Ходемчука?

Так, це сліди великих провин перед матерями, це сліди пам’яті, сліди зв’язків із батьківською землею і могилами свого роду.

Скільки стареньких, гордих, безпровинних бабусь залишилося доживати віку в зоні — у своїх хатах, наповнених радіацією. Це вже не художній вимисел поета, а гірка правда, реальність:

І знов стара до хати
Чимдуж чимчикувала,
Де бусол і криниця,
Де кіт її й корова,
І де усе, що сниться
Без слова, лихослова.

«Палаюча, мов смолоскип, впала вона на третину річок та на джерела вод… А ймення звізди — Полин…» Звідки вона явилась, ця «звізда Полин» — із ночей біблейських чи вже з ночей прийдешніх? Іван Драч дає нам свою відповідь. Недбальство людське, жорстока їхня невдячність, глумління над Матір’ю-природою, яка завжди була така добра до нас у своїй вічній, безмежно терплячій любові, сучасна наука з її фантастичною, не завжди контрольованою і, можливо, не до кінця пізнаною могутністю призвели до катастрофи ХХ століття:

…ось фізик прибіг. Дивна для мене ця мить.
Яка ж я йому солом’яна оборона?!
Шепоче він болісно: — Вона мене не простить…
Не простить… Чорнобильська мадонна…

Як художник Іван Драч оригінальний і неповторний. Як влучно він використовує виражальні можливості бурлеску, коли пише про «бабу в целофані — нашу матір»:

«Чого це Ви, бабо, корову узули? —
А що радіація, Ви, мабуть, не чули?!
— В синових чоботах взута корова —
Нехай же пасеться і буде здорова.
І бабі ще дасть до відра молока.
Така замашна і молочна така.
— Чого це Ви, бабо, уся в целофані? — Хіба ж я газет не читаю, чи як?
Корову видою на світанні,
Взую, одягну й веду за рівчак…

Звучать у поемі і ліричні інтонації, які вміщюють цілу гаму почуттів та думок. Автор вдало вплітає в поетичні вирази термінологічну та наукову лексику:

Було все мов на лезі,
Якому все стинати —
І квітку прямо в цезій
Поцілувала Мати.
Все плакало на сонце,
Не хтіло помирати
І квітку прямо в стронцій
Поцілувала Мати.

Чорнобильська катастрофа оголила пекучі проблеми, які ми приховували самі від себе. Вона рентгеном просвітила мій народ і винесла на поверхню виразки, які не менше руйнують людину, ніж сама радіація.

Це ненаситництво, апетит, якого не погамувати навіть у найчорніші хвилини людського страждання.

Знаходились і мародери, для яких всенародне горе було «щасливою» нагодою, щоб нагодувати свою ненаситну пельку:

Аж раптом рипнули двері.
Щось сунуло вже до хати,
Ліхтарем її шмагонуло,
Матір Божу стало здіймати,
Скриню стару одчинило,
сорочку взяло з поликами,
Дихало перегаром,
збиткувалося над віками…

Так описав І. Драч цих нелюдів у своїй поемі. А зараз що змінилося? А нічого.

Закінчився суд, де на лаві підсудних були людці, що займали державні посади. Моя пам’ять зафіксувала лише деякі прізвища: О. Озеров, В. Пантейлюк, Якушевський… Вони набивали кишені «зеленими», продаючи «липові» довідки про участь у ліквідації катастрофи століття. Говорять, що такі гроші не приносять щастя! Коли ж це для нас стане аксіомою?

Не лише Іван Драч у своїй творчості звернувся до чорнобильської трагедії, але так її осмислити і зуміти відтворити словами з сучасних поетів, мабуть, не зміг би ніхто. Бо він — художник, якому «немає скутих норм. Він — норма сам, він сам у своєму стилі».

Скорботна пісня нашого поета допоможе зупинитися, поглянути навкруги і відповісти хоча б собі на його риторичні запитання:

Оце ми дожились, нема де правди діти: На людські душі впала вже напасть. Іти нема куди і ніде рвати квіти — Начастувалися святих причасть. (Н. Замулко) Вчимося всебічно осмислювати, перевіряти на надійність, людяність, на моральність чи безморальність данайські дари ХХ століття, бо прийшла наша черга.


Загрузка...



Схожі твори: