Головна Головна -> Твори -> Мої улюблені герої у романі Л.М. Толстого «Війна і мир» (Андрій Болконський)

Мої улюблені герої у романі Л.М. Толстого «Війна і мир» (Андрій Болконський)



Л. М. Толстой є великим художником-реалістом. З під його пера вийшла нова форма історичного роману: роман-епопея. У цьому романі поряд з історичними подіями, показаний побут поміщицької Росії та світ аристократичного суспільства, описані різні шари дворянства. Представниками передового, мислячого дворянства є Андрій Болконський і П’єр Безухов, до яких письменник ставиться з великою симпатією. Уперше Толстой знайомить нас із Андрієм Болконським у салоні Ганни Павлівни Шерер, фрейліни імператриці. Описуючи зовнішність князя, письменник багато уваги приділяє вираженню нудьги й невдоволення на його обличчі: у нього втомлений нудний погляд, часто гримаса псує його гарне обличчя. Андрій Болконський одержав гарну освіту і виховання.

Його батько – сподвижник Суворова, символ епохи XVIII століття. Саме батько навчив князя Болконського цінувати в людях такі людські якості, як честь і вірність. Відправляючи сина на війну (1805- 1807 років), старий князь говорить йому на прощання: «Пам’ятай одне, князь Андрій, коли тебе вб’ють, мені, старому, боляче буде, а коли довідаюся, що повів не як син Болконського, мені соромно буде». Андрій Болконський із презирством ставиться до світського суспільства, і це йому передалося від батька. Людей, які збираються в салоні А. П. Шерер, він називає «дурним суспільством», тому що його не задовольняє це дозвільне, порожнє, нікчемне життя і він говорить П’єру Безухову: «Життя, котре я тут веду, це життя не по мені». І ще: «Вітальні, бали, плітки, марнославство, незначність – от зачароване коло, з якого я не можу вийти». Князь Андрій – багато обдарована натура. Його час – це епоха Французької революції й Вітчизняної війни 1812 року. Князь Андрій шукає сенс життя: спочатку це мрії про «свій Тулон», мрії про славу. Але поранення на Аустерліцькому полі приводить героя до розчарування. Взагалі, історія його життя – це ланцюг розчарувань: спочатку в славі, потім у суспільно-політичній діяльності й, нарешті, у коханні. Далеко не випадково, що Андрієві призначено вмерти на героїчному зльоті російського життя, а П’єру пережити його.

Далеко не випадково, що Наташа Ростова залишиться для Андрія всього лише нареченою, а для П’єра стає дружиною. У розмові з П’єром напередодні Бородінського бою князь Андрій глибоко усвідомлює народний характер війни. Він говорить П’єру про те, що успіх бою «ніколи не залежав і не буде залежати ні від позиції, ні від озброєння, ні навіть від числа; а найменше від позиції». І відповідає П’єру на його питання («від чого ж?»): «Від того почуття, що є в мені, в ньому, – він указав на Тимохіна, – у кожному солдаті». Однак стати такими, як вони, поріднитися душею із простими солдатами князеві Андрієві не призначено. У фатальну хвилину смертельного поранення князь Андрій відчуває останній, жагучий і болісний порив до життя земної: «зовсім новим заздрим поглядом» він дивиться на «траву і полинь». І потім, вже на носилках, його думки про те, що йому шкода розставатися з життям, щось було в цьому житті, чого він не розумів… Глибоко символічно, що під Аустерліцем князеві відкрилося усунуте від суєти мирської блакитне, високе небо, а під Бородіном – близька, але що не дається йому в руки земля. У свідомості вмираючого князя Андрія небо і земля, смерть і життя борються один з одним. Ця боротьба проявляється у двох формах любові: одна – земна, любов до Наташі, а інша – ідеальна, любов до всіх людей. І як тільки любов до всіх людей проникає в нього, князь Андрій відчуває відчуженість від життя, звільнення і видалення від нього. Любити всіх – значить не жити земним життям,  значить вмерти.

Земля, до якої жагуче потягнувся князь Андрій, так і не далася в його руки, спливла, залишивши в його душі почуття тривожного здивування, нерозгаданої таємниці. Восторжествувало величне, усунуте від мирських хвилювань небо, а слідом за ним наступила смерть. Князь Андрій вмер не тільки від рани. Його смерть пов’язана з особливостями характеру і положення у світі людей. Його понадили, покликали до себе, але вислизнули, залишившись недосяжними, ті духовні цінності, які зробили доленосним 1812 рік.


Загрузка...



Схожі твори: