Головна Головна -> Твори -> Матеріали до вивчення творчості Дж. Байрона

Матеріали до вивчення творчості Дж. Байрона



Для більш глибокого ознайомлення з життєвим шляхом Байрона цікавим буде матеріал “Хто є хто””, який можна розмістити на змінному стенді “Сьогодні на уроці”, використати при аналізі окремих поезій, розповідаю м старшокласникам маловідомі факти особистого життя поета. Мері Дафф – перше кохання Байрона. У дитячому віці він відчув сильну симпатію до “маленької дівчинки з темнокаштановим волоссям і очима газелі, чиє чарівне личко, голос, постать і манери змушували його не спати ночами, хоча йому було тільки дев’ять років” (Р. Фокс ). Він ще не знав тоді, що таке кохання, але про це раннє почуття поет згадував і в зрілому віці. Дізнавшись, що його “перша любов” вийшла заміж, він відчув глибокий душевний щем і вдався до меланхолії, яка з’являлася в нього в період сильного нервового збудження.

Маргарита Маркер – кузина Байрона, друге кохання його дитинства. “Дівчинка з темними очима, довгими віями, грецьким профілем і осяйною красою”, яка померла через два роки після того, як поет закохався у неї. Маргарита, за словами Байрона, дала поштовх його поезії .”Перший стрибок у літературу” він здійснив у 1800 році під впливом почуття до кузини. Висловивши свої зізнання у віршах, Байрон пізніше вшанував пам’ять Маргарити елегією. Почуття до неї відкрили Байронові красу природи. Він любив ходити мальовничими місцями свого маєтку, дивитися, як сонце ховається за узвишшями, і думати про свою кохану.

Мері Чаворт – дочка сусідів Байронів по Ньюстедському   абатству,   третє   кохання   поета   його юнацьких років. Між далекими родичами Байрона і Мері колись відбулася дуель,  на якій був убитий древній предок Чавортів, Однак це не завадило дружбі Джорджа з вісімнадцятирічною Мері.

Неабиякою вродою і розумом. Вона не підозрювала, що стане об’єктом його сильної пристрасті. Молоді люди разом читали, гуляли, ходили на вечірки. Але коли хтось сказав Мері про закоханість Байрона, вона суворо відповіла: “Невже ви думаєте, що я могла зацікавитися цим кульгавим хлопчиком?” Образливі слова дівчини лише посилили почуття Байрона. Розчарування й глибокий біль не давали йому забути Мері. Байрон дуже довго оспівував своє кохання у віршах, навіть коли Мері вийшла заміж.

Анна Ізабелла Мілбенк (або, як її називали в домашньому колі, Аннабела) – дружина Байрона, з якою він одружився в 1815 році, а через рік розлучився. Про Байрона казали, що він узяв шлюб з нею через гроші, але на той час його матеріальне становище було досить міцне. В Аннабелі він шукав те, чого не знаходив в інших жінках (котрі, до речі, упадали за ним, особливо після виходу в світ “Паломництва Чайльд Гарольда”),

– душевну рівновагу, поміркованість, гідність, взаєморозуміння. До знайомства з Аннабелою Байрон пережив бурхливий романс з Кароліною Лемб, пристрасною, ексцентричною жінкою. Порівняння обох було на користь Аннабели. З нею Байрон почувався спокійно і затишно. До того вона була досить розумною, сама писала вірші, цікавилася його творчістю.

Вони були зовсім різні. Але це й притягувало його. У щоденнику 1813 року поет писав: “Які дивні наші стосунки і дружба. Без іскри кохання з одного й з другого боку. Вона жінка надзвичайна і зовсім не примхлива. Вона поетеса, математик і метафізик і при цьому добра, чуйна, ніжна і без великих претензій”. Пізніше він писав: “Я знову закохаюсь, якщо не буду обережний”. Незабаром так і сталось. У січні 1815 року Байрон одружився з міс Мілбенк. Він ніжно називав її “яблучком”, а вона його – “селезнем”. Проте щастя молодих не було тривалим. Через рік вони розірвали стосунки. Аннабела пішла від Байрона з маленькою дочкою Адою. Що ж привело до розлучення? Причин було багато. Байрон хотів виїхати з Англії і жити в теплих краях, подорожувати світом, а його дружина не уявляла життя поза Туманним Альбіоном. Байрон легко закохувався, вів досить вільне життя у світському товаристві, а Аннабела не могла з цим змиритися. Його вірші та політичні виступи, які раніше подобались Аннабелі, тепер дратували її. Вона прагнула до спокійного, урівноваженого життя, а бентежний характер чоловіка не давав змоги жити так, як їй хотілося. Деякі біографи Байрона пишуть, що поет ніколи не любив Аннабелу, що це був випадковий шлюб. Але чи це справді так?.. Є достовірні свідчення, що перед смертю Байрон згадав свою сім’ю. Останніми його словами були : “Моя дружина? Моє дитя? Моя сестра?” – ви знаєте все… ви повинні сказати все… ви знаєте всі мої бажання…”

Тереза Гвічіолі (Гамба) – останнє кохання поета. Байрон познайомився з нею 1818 року у Венеції на четвертий лень після її одруження з шістдесятилітнім графом Гвічіолі. Але тільки через рік їхнє знайомство стало більш близьким. Старий граф був задоволений, що відомий поет виявив увагу до його дружини, якій ледь виповнилося сімнадцять. Але невдовзі симпатія переросла у пристрасне кохання. Тереза навіть захворіла, коли вони вперше розлучилися, і Байрон був змушений одразу повернутися. У вищому товаристві не любили старого графа, у багатьох він викликав огиду своєю аморальністю і жорстокістю. Тому всі, і особливо жінки, були на боці закоханих. Усі, від друзів до слуг, сприяли їхнім зустрічам. Невдовзі, коли про їхній роман дізнався старий граф, Тереза подала на розлучення. За рішенням суду їй належало жити в домі батька або піти в монастир. Втім, вони продовжували зустрічатись.

Тереза глибоко вивчала твори Байрона, шукаючи в його героях ключі до душі поета. А він писав їй при страсні листи: “Я пишу тобі про кохання, а ти у відповідь про Тассо. Я пишу про тебе , а ти питаєш про Елеонору (героїня Байрона ). Якщо хочеш, щоб я збожеволів ще більше, ніж він, тобі це скоро вдасться, запевняю тебе. Питання твої зайві. Якщо тобі відомо, що таке кохання – якщо ти кохаєш мене – якщо відчуваєш, – як можеш ти в такий час у нашому стані говорити про вигадки поета? Чи не забагато для нас дійсності?…”

Пристрасне кохання до Терези поєдналося із визвольною боротьбою, до якої завжди прагнула душа Байрона. Любов і свобода освітили останній період його життя. У домі Гамба поет зблизився з карбонаріями, мріючи про звільнення Італії й усього людства.

Після смерті Байрона Тереза написала книгу спогадів про нього. Вона зазначила, що чутки про його кульгавість і непривабливість зовсім безпідставні. У її зображенні він постає надзвичайно гарним.


Загрузка...



Схожі твори: