Головна Головна -> Твори -> Життєве і творче кредо Ліни Костенко

Життєве і творче кредо Ліни Костенко



Ліна Костенко з тих поетів, які здатні крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське. (В. Брюховецький)

Ліна Костенко ніколи не дивилася на історію як на іконостас. Історія для поетеси завжди є чинником, що допомагає пізнати істину. Це ключ до розуміння сучасного, її не можна змінити, трагічні помилки минулого не можна виправити, як не може людина заново пройти свій життєвий шлях.

У своїх творах Ліна Костенко ставить проблему обов’язку митця перед історією, перед своїм народом, перед Богом, який подарував людині талант. У всі часи талановитий майстер стоїть перед вибором: залежати від милості владик, зігнорувати дарунок Бога чи йти своїм шляхом, надівши терновий вінок. Митець, що проміняв свій духовний ідеал на примарні блага і розкоші, втрачає талант, причетність до роду, племені, вітчизни.

Ліна Костенко у далекі 60-ті обрала собі добровільне мовчання на довгі шістнадцять років. Задушлива атмосфера суспільного життя вимагала від митця конформізму. Поетеса протистояла йому, порушуючи численні табу, підтримуючи дисидентів, друкуючи волелюбні твори в закордонних виданнях. Яскравий талант поетеси, її незалежна вдача стояли кісткою в горлі у різних чиновників, але вона захищала своє право бути самою собою, не давала цензорам і редакторам спотворювати свої твори, щоб не дійшли вони до читача покаліченими.

Але мовчання поетеси було красномовнішим за слова. Вона вважає, що справжній поет повинен гордо нести свій хрест, бути свідомим свого високого призначення, не йти на компроміс, не приймати суєти і пристосуванства. Світ не повинен упіймати митця, адже змови з власною совістю, половинчатість руйнують талант. Світ нетанучих скульптур можуть створити тільки незламні.

У драмі «Сніг у Флоренції» Ліна Костенко показала трагедію талановитого скульптора Рустичі, який колись був гордий, вільнолюбний, натхненний любов’ю до прекрасного, коханням до красуні Маріели. Але перед ним постала дилема: «Одне із двох — або люби свободу, або залеж від милості владик». Він обрав друге, і його мистецький хист був змарнований. Рустичі переступає через найближчих людей, відмовляється від кохання, а як наслідок — вигнання, втрата горіння, натхнення й одержимості.

Зробив камею, королю присвячену,
Фігурку для алеї Фонтенбло.
Так, тутті-фрутті, всяку всячину,
на щось велике часу не було.

Він витратив свій хист на «риштовання біля порожнечі», на забаганки сильних світу цього і помирає в гіркій самотині, в покаянні, згадуючи великого Мікеланджело, якого не зламали ні папи, ні тирани, ні кардинали. («А дух його нікому не підвладен, його талант покірний лиш йому».)

Для Ліни Костенко завжди мала значення євангельська мудрість: «Пильнуйте не про поживу, що гине, але про поживу, що зостається на вічне життя…» Вона продовжує творити і жодним рядком не зраджує свого мистецького таланту.


Загрузка...



Схожі твори: