Головна Головна -> Твори -> Вiд матерi – слава, i пiсня, i хлiб

Вiд матерi – слава, i пiсня, i хлiб



Нiчого кращого не знаю,
Як тая мати молодая…
(Т. Шевченко)Усе в життi людини починається з молока матерi. Це вона, “святая сила всiх святих, пренепорочная, благая” народила Спасителя. Це вона, ненька, Мадонна, Берегиня, зiгрiває наше життя, захищає наше щастя.

Народжується дитина – мати схиляється над колискою i спiває. Про що? Як не дивно, вiд цього теж багато залежить. Першi уроки дитина бере не в школi- мати допомагає зробити їй першi кроки й по пiдлозi, й взагалi в життi. Вiд неї малятко дiзнається, що добре, що погано. Кажуть, що характер людини формується до п’яти рокiв, а потiм, протягом життя, лише трохи коригується. Тож чи не з материної пiснi починається особистiсь людини?

Матерi народжують i виховують героїв i генiїв, воїнiв i поетiв. I в дорослих дiтях оживає душа матерi, материна колискова, вдячнiсть за її безсоннi ночi i самозреченiсть.

Мамо, голубко, заранi в могилi
Праця й недуга зложили тебе.
Пiсня ж твоя в невмираючiй силi
В мойому серцi яснiє, живе, – пише I. Франко у вiршi “Пiсня i праця”, а далi робить висновок:

Пiсня i праця – великi двi сили,
Їм я до скону бажаю служить.

Вiдома трагiчна легенда про сина, що на вимогу коханки вбив власну матiр, а її серце понiс дiвчинi. та коли вiн спiткнувся й упав, материне серце, стiкаючи останнiми краплинками кровi, спитало: “Ти не забився, синку?” Тiльки мати здатна на таке.

Нiжною любов’ю до неньки, що “ночей не доспала”, сповненi вiршi А. Малишка – всi, мабуть, чули й знають його “Пiсню про рушник”. Прекрасний образ матерi-трудiвницi створює Б. Олiйник:

Мати сiяла сон
Пiд моїм пiд вiкном,
А вродив соняшник.
I тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман
А менi сонячно…
(“Мати сiяла сон”)

Жоднi дорогi наїдки i напої не зрiвняються зi шматком хоч би черствого хлiба з материних рук. I хлiб для душi – велику любов – дарує нам з дитинства мати.

Мати наша – сива горлиця,
Все до її серденька горнеться:
Золота бджола – намистиною,
Небо – празниковою хустиною…
А земля – пшеницею ярою,
А лiта – замисленим явором…
Крашанкою – сонце в миснику,
А вона – до них всiх – пiснею.
(Б. Олiйник, “Мати наша – сива горлиця”)

У горi та в радостi ми подумки звертаємося до неї. Перше слово дитини – “мамо”. Наша слава – це її слава. Продовженням роду, теплом домашнього вогнища – усiм завдячуємо ми їй. Не можна про це забувати:

Бо, хто матiр забуває,
Того Бог карає,
Того дiти цураються,
В хату не пускають.
(Т. Г. Шевченко, “I мертвим, i живим…”)

I перед нами, юними, сьогоднi постає дуже важливе питання – як треба прожити життя, щоб нами могли пишатися нашi матерi. Чим вiддячимо їм за пiсню й працю, за хлiб, за безсоннi ночi i нашу долю, вишиту “червоними i чорними нитками” на рушнику чи то на сорочцi?

Можна вибрать друга
i по духу брата,
Та не можна рiдну
матiр вибирати.
(В. Симоненко, “Лебедi материнства”)

Недаремно ми найдорожче – Батькiвщину – називаємо матiр’ю. Вона в нас одна, як одна мати в кожної людини.


Загрузка...



Схожі твори: