Головна Головна -> Твори -> Чи кожний гідний кохання?

Чи кожний гідний кохання?



Шкільний твір за новелою Фредеріко Стендаля «Ваніна Ваніні». Сказати: «Я тебе кохаю» -означає сказати: «Ти не вмирай»,! (Елоїза – Абелярові) Що таке кохання? З чого воно починається? Чи кожен гідний його? Як зберегти це трепетне почуття? Над цими питаннями замислювалися люди всіх народів і в усі часи. Ці питання порушує у своїй новелі французький письменник Фредеріко Стендаль. Його «Ваніна Ваніні» – історія кохання молодих італійців, яка має доволі прозаїчний кінець. Вперше ми знайомимося з героїнею новели на балуї в банкіра, який запросив тільки красивих жінок. «Царицею балу проголошено княгиню Ваніну Ваніні, чорн косу юнку з вогнистим поглядом». Дівчина не булла ні в кого закоханою, і їй подобалося завдавати болю молодому Лівіо Савеллі, котрий був пристрасно закоханий у неї. Несподівано почута звістка про молодого карбонарія, який утік із фортеці, починає бентежити уяву героїні, їй подобаються рішучі, дійові чоловіки, здатні на сміливий вчинок, тому дівчина мріє про кохання до такої людини.

 

Ваніна – дев’ятнадцятирічна княжна, її оточують родовиті принци, красиві і знатні, але їхній накрохмалений вигляд набрид їй. Лівіо Савеллі здається дівчині нецікавою людиною, бо «найцікавіший роман він кидав майже на першій сторінці».

Ваніна була надто вимогливою не тільки до себе, а й до інших. Дізнавшись, що в її домі переховується той самий карбонарій, вона, незважаючи на гордість, допомагала, щиро співчувала йому, турбувалася про нього. Але ця зацікавленість переростає в пристрасне кохання до юнака: «Ваніна страхалася перемін, що відбувалися в її думках». Освідчитись у своєму коханні першою вона не могла, бо була надто гордою. Але вночі «приходила і притулялася щокою до вікна молодого карбонарія». Гордість Ваніни не хоче здаватися, хоч героїня збентежена і кожного разу переконує себе: « Якщо я до нього озвуся, я пропаща. Ні, я не повинна з ним більше бачитися!» П’єтро теж «не бажав поступатися почуттям власної гідності… пам’ятаючи про своє низьке походження». Почуття Ваніни виявилося сильнішим за гордість, вона не змогла приборкати його: якось увечері освідчилася йому в коханні. «Невдовзі не лишилося вже нічого, в чому вона могла б йому відмовити». Кохання Ваніни ставало занадто вимогливим і штовхало її на зраду. Тільки-но дівчина приїхала до Романьї, їй видалося, що любов до вітчизни змушує коханого забути про неї, ту, яка так його кохала! Назвавши прізвища та адреси товаришів Міссіріллі по боротьбі, вона вирішила, що нарешті коханий і тілом, і душею належатиме тільки їй.

Мимоволі ставши винуватицею його ув’язнення, Ваніна пам’ятає про свій борг перед П’єтро: щоб врятувати коханого, вона вдається до хитрощів, афери, ризикує власним життям. Але її кохання не має влади над П’єтро, в якого була тільки одна мета в житті: «згинути у в’язниці або в боротьбі за свободу Італії». Молода княжна розповідає про свій страшний вчинок, про зраду, сподіваючись, що П’єтро зрозуміє: вона це зробила через велике кохання до нього. Замість палких обійм – люте «потворо!» – було занадто несподіваним для гордої аристократки. Вона виїжджає до Риму, де одружується з князем Лівіо Савеллі.

 

У своїй новелі Стендаль намагався заперечити любов власницьку, яка руйнує все навкруги, і піднести любов чисту і щиру, яка б могла оберігати від небезпеки кохану людину, допомагати їй, дарувати радість і спокій.

 





Схожі твори: