Головна Головна -> Твори -> Проблематика повісті “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського

Проблематика повісті “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського



Повість “Тіні забутих предків” було написано 1911 р. Твір постав на враженнях Коцюбинського від життя карпатських гуцулів, їхніх звичаїв й обрядів, оригінальності мислення й світосприймання. У листах до Максима Горького, дружини, Євгена Чикаленка письменник розповідав про поетично-казкову красу Гу-цульщини, де все для нього було незвичним: густозелені гори з шумливими потоками, запашні полонини, де гуцули проводять з овечими отарами все літо, первозданний побут мешканців Карпат.

Та особливо Коцюбинського зацікавили горяни — люди з “багатою фантазією, зі своєрідною психікою”. За його спостереженнями, гуцул і в 20 ст. залишився “глибоким язичником”, він усе життя проводить “у боротьбі зі злими духами”, які населяють ліси, гори, води. Тому й сприймав письменник мешканців українських Карпат як “тіні забутих предків”.

Сюжет повісті напрочуд простий: Марічка Гутенюк та Іван Палійчук покохали один одного. Але їхні родини ворогували. Тож ніхто з рідних і слухати не хотів про почуття закоханих. Зрештою, Марічка втопилася, а Іван, не знаходячи собі місця ані на полонині, ані в подружньому житті з Палатою, піддався хворобливому маренню химерної з’яви своєї коханої, кинувся її шукати й зірвався зі скелі. Трембіти голосять над горами й долинами, від землі й до неба про занапащену долю закоханих, яким не судилося стати парою. Щоправда, повість не вичерпується зірвали радісні уста). Напруження у взаєминах двох людей досягає апогею: тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золот* Завершується вірш щиро, зворушливо, і в цьому його світла печаль.

  • Гей, поля жовтіють і синіє небо,
  • Плугатар у полі ледве маячить…
  • Поцілуй востаннє, обніми востаннє.
  • Вміє розставатись той, хто вмів любить…

Герой ідилії На узліссі захоплено сприймає багатство й красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в хатині лісовій, проте він не відірваний від світу, від культури. У хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздоровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи.

Любов до рідної природи Максим Рильський проніс крізь-усе життя. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років поет створив і видав кілька збірок поезій, у яких тема людини і природи набула продовження й розвитку. Це передусім збірки “Троянди й виноград ‘ (1957 р.), “Далекі небосхили”, “ГолосіТвська осінь , (1959 р.) “В затінку жайворонка”, “Вогні” (1961 р.), ‘Зимові записи (1964 р.). Саме остання прижиттєва збірка “Зимові записи” відкривається віршем Як не любити… , у якому оспівується-прославляється рідна природа (зими сніжно-сині на Україні моїй; старий сад у пухнастому інеї; весна мнргошумна, пахучі суцвіття меду, поклик птаха над темною тучею.) В іншому вірші (”Розмова з другом”) поет звертається до природи як до живої Ґстоти, як до найближчого товариша, якого він добре знає і глибоко шанує. Слухові й зорові образи в поезії свідчать про розуміння автором кожного звука й кожної деревини в лісі. Так тонко відчувати красу природи може людина з надзвичайно бла-городною душею, а так турбуватися про збереження тієї краси і примноження природних багатств може тільки справжній патріот.

Максим Рильський був великим знавцем і другом природи, тому й поважав він людей, які відчували радість творчої праці в природі. Поет присвятив не один поетичний рядок лісникам, садівникам, охоронцям і друзям природи, прославляючи їх благородну працю: “Хто садить дерево — благословен!”

МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ “НА БІЛУ ГРЕЧКУ ВПАЛИ РОСИ…”

  • На білу гречку впали роси,
  • Веселі бджоли одгули,
  • Замовкло поле стоголосе
  • В обіймах золотої мли.
  • Дорога в’ється між полями…
  • Ти не прийдеш, не прилетиш
  • І тільки дальніми піснями
  • В моєму серці продзвениш.

Загрузка...



Схожі твори: