Головна Головна -> Твори -> Творчий потенціал художньої інтелігенції 1950-х років

Творчий потенціал художньої інтелігенції 1950-х років



До середини 1950-х років, Коли нічний автомобільний гудок перестав лякати новими арештами, стало ясно, що часи змінилися. Поступово розвіювався сковує всю країну атмосфера страху, зникала загальна підозрілість, змінювалася сама психологія людського спілкування. Трохи розтулений “залізна завіса”, яка відділяла країну від зовнішнього світу, – в Москві пройшов I Всесвітній фестиваль молоді і студентів. Творчий потенціал художньої інтелігенції, отримавши потужний громадський імпульс, розвертався з небувалою енергією. Природно, що ці процеси не оминули й театр. На його підмостки стрімко, як свіжий вітер, увірвалося подих життя. Нові віяння не завжди виявлялися прямо, безпосередньо, як, наприклад, у виставах за п’єсами сучасних драматургів, а й опосередковано – у постановках класики: Чехова, Горького, Достоєвського. До речі, поява Достоєвського на театральній афіші після дуже довгої перерви – теж знамення того часу. У 1956 р. Г.А. Товстоногов повернув раніше забороненого автора на ленінградську сцену. Спочатку це були “Принижені і ображені” в Театрі ім. Ленінського комсомолу, потім, в 1957 р., “Ідіот” в БДТ. “Чому ми взялися за” Ідіота “саме тоді? – Писав пізніше Г.А. Товстоногов. – Тому, що велика була потреба в чистоті і милосердя. Адже позаду залишилася жорстока війна. Потім величезне напруження перших повоєнних років. Потім страшна відрижка 1937 року – процеси “космополітичних відьом” кінця 40-х – початку 50-х років. Розгром передовий біології, кібернетики, “справа лікарів”, постанова про журнали “Звезда” і “Ленінград”, боляче вдарило по видатним письменникам. Знову недовіру, брехня, відчуженість. Незважаючи на очисний XX з’їзд партії, швидше, навіть завдяки йому, все було ще надто свіжа в нашій пам’яті і розбурхувало совість. І як втілення цієї совісті, як квінтесенція людської доброти і порядності був перед глядачами наш князь Мишкін – Інокентій Смоктуновський.
Ленінградський Великий драматичний театр 1950 – 1960-х років – це абсолютно особлива сторінка в історії вітчизняного театру. Тодішньому його головному режисерові Г. А. Товстоногову вдалося зібрати, згуртувати і надихнути унікальну трупу – ціле сузір’я талановитих акторів, найкращий тоді в Радянському Союзі, а може і в Європі, колектив. Знамениті товстоноговскіе постановки російської класики – “Міщани”, “Лихо з розуму”, “Три сестри” – до цих пір живі в пам’яті тих, кому пощастило бачити ці вистави.
Театральне десятиліття з 1957 по 1967 р. взагалі було багате на відкриття яскравих режисерських імен. Такі події, як поява “Современника” на чолі з Олегом Єфремовим, видатні постановки Анатолія Ефроса в Центральному дитячому театрі, а потім і в Московському театрі ім. Ленінського комсомолу, вистави Михайла Туманішвілі в грузинському Театрі ім. Руставелі або народження Театру драми і комедії на Таганці в 1965 р., незабутні.
Історія виникнення театру “Сучасник” в 1956-1957 рр.. представляється принципово важливою для тих років. Бо, не рахуючи тих процесів, які почалися тільки наприкінці 1980-х років, це був єдиний прецедент природного народження нового театрального організму за минулі з кінця 1920-х років тридцять років радянської влади. Важливо підкреслити і те, що “новонароджений” колектив демонстрував приголомшливу життєздатність протягом перших десяти років свого існування. Він швидко дорослішав, збагачуючись новими художніми ідеями і незмінно залишаючись на вістрі суспільного інтересу, набирав силу – від виконаних морального максималізму “Вічно живі” В. Розова до їдкої сатири Гончарівської “Звичайної історії”.
Але представляти час театральної “Відлиги” виключно в оптимістичних барвах буде все ж неправильним. Кінець 1950-х – 1960-і роки були часом по-своєму драматичним, в чомусь навіть парадоксальним. З одного боку, громадянська зрілість суспільства вимагала свого втілення в усіх сферах суспільного буття, і зроблено для цього було все ж чимало. Але, з іншого боку, в мистецтві, в тому числі і театральному, як і раніше панували командний стиль, вольове адміністрування, а часто і просто елементарний свавілля малокомпетентних чиновників “від мистецтва”. Чи не тому глядачі тоді так і не побачили на столичній сцені п’єси чудового драматурга Олександра Вампілова? У тому-то й полягав парадокс часу, що представники творчої інтелігенції – носії самих передових суспільних ідеалів – неминуче стикалися з практичними труднощами в їх здійсненні.
Ще однією характерною прикметою тих років було повернення у театральний репертуар кращих п’єс, створених в 1920-і роки. Нову сценічне життя знайшли “Дні Турбіних” М. Булгакова, вперше на радянській сцені був поставлений “Біг”. Знову з’явилися в театральному репертуарі п’єси Є. Шварца. Е. Гарін зробив спробу реконструкції поставленої в 1925 р. НД Мейєрхольдом сатиричної комедії “Мандат” Н. Ердмана. Нові п’єси створюють вже достатньо відомі автори: М. Погодін, А. Штейн, А. Арбузов, А. Салинського. На афіші з’явилися нові яскраві імена: О. Володін, В. Розов, Л. Зорін, Е. Радзинський, М. Рощин, Ю. Едліс.
Розширюється жанровий діапазон драматургії: розвивається і соціально-психологічна драма, і історико-документальна п’єса, і комедія. Інтерес до молодого героя-сучасника, прагнення до життєвої правди, до відтворення реальності з її гострими проблемами і конфліктами властиві були всій літературі “Відлиги”, але драматургії особливо.
З середини 1950-х років, коли пожвавилися культурні зв’язки з зарубіжними країнами та знамениті європейські театри стали гастролювати в Радянському Союзі, драматурги і глядачі отримали можливість долучитися хоча б до деяких цікавим явищам західноєвропейської та американської драматургії. Особливо активним у ті роки був інтерес до творчості і теоретичним концепціям Бертольда Брехта. Не випадково Театр драми і комедії на Таганці відкрився виставою за його п’єсою “Добрий людина з Сезуана. Слід також зазначити, що драматургія і театр розвивалися в період “відлиги” в активній взаємодії з поезією, що переживала тоді період розквіту. Тут знову ж таки можна згадати Московський театр на Таганці, значною частиною репертуару якого в 1960-і роки були поетичні уявлення. Їх драматургічну основу складали вірші сучасних поетів і класика 1920-х років: це і “Антисвіти” по ліриці А. Вознесенського, і “Під шкірою статуї Свободи” за поемою Є. Євтушенко, і “Послухайте!” За творами В. Маяковського, і “Пугачов” С. Єсеніна.


Загрузка...



Схожі твори: