Головна Головна -> Твори -> Театр у житті І. Карпенна-Карого

Театр у житті І. Карпенна-Карого



Іван Карпенко-Карий народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівці на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Батько великої і дружної родини Карпо Адамович Тобілевич одружився із наймичкою Євдокією Зінов’ївною Садовською, яка жила в містечку Саксагань. Дочка Марія і син Микола, ставши акторами, на честь матері обрали псевдоніми Садовські, син Панас Саксаган-ський — за назвою містечка, звідки мати була родом, Іван же обрав псевдонім Карпенко — від імені батька, Карпа, та прізвища улюбленого героя з п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого.
Карпо Адамович хотів, щоб усі його діти здобули освіту. Проводжаючи старшого сина Івана в школу, він наставляв: «Учись, синку, учись! Ми люди бідні, ніхто нас не порятує, коли ми самі себе не порятуємо!». Але матеріальні труднощі зруйнували мрію Івана про університет. Після закінчення школи він змушений був іти на роботу: був писарем у канцелярії станового пристава, потім працював у повітовій канцелярії, а згодом — у повітовому Суді.
Ще навчаючись у Бобринецькій повітовій школі, Іван Тобілевич захопився театром. Він грав у аматорських виставах, зблизився з Марком Кропивницьким, який був режисером і постановником п’єс, познайомився з видатними театральними діячами того часу.
Аматорські театральні гуртки були школою сценічної майстерності для багатьох видатних діячів українського театру. У любительських виставах відточували свою майстерність молоді українські актори, драматурги, композитори: Михайло Старицький, Микола Лисенко, Марко Кропивницький, Марія Заньковецька.
Брати Тобілевичі (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський і Микола Са-довський), їхня сестра Марія Садовська також починали свою творчу діяльність із участі в любительських виставах.
Перша видатна українська професіональна театральна трупа була створена в Києві 1883 року. Деякий час у цій трупі перебував і Карпенко-Карий. Кожен із акторів мав самобутній талант, а тому спектаклі цього колективу мали шалений успіх у глядачів. Та, на жаль, трупа в такому зірковому складі проіснувала лише три сезони. Але попри заборони царського уряду, матеріальну скруту і відсутність постійних приміщень, український театр розвивався, корифеї української сцени завойовували широку популярність у народі, театральні трупи гастролювали по містах центральної частини Російської імперії, давали спектаклі в Петербурзі, Москві і Києві.
1883 року Карпенка-Карого звинуватили в антиурядовій діяльності і звільнили зі служби. Саме в цей час Михайло Старицький сформував свою трупу, де вже
грали молодші брати Івана Тобілевича. Старицький радо прийняв у свій колектив і старшого брата,- але влітку 1884 року під час гастролей у Ростові Івану Карповичу було наказано негайно покинути Ростов. Довелося йому оселитися в місті Новочеркаську, зазнавати матеріальної скрути, принизливого «гласного нагляду», обшуків квартири. Але і в таких умовах Іван Карпович намагався не втрачати зв’язків із друзями і рідними, відвідував спектаклі місцевого театру, писав п’єси, які розкривали народну трагедію, висміювали тип «нового» хазяїна, який не знав жалю і заради свого збагачення був готовий на все.
Довгих п’ять років Карпенко-Карий був відлучений від сцени. Тільки наприкінці 1888 року він повернувся в театр і вже до кінця своїх днів не залишав його. Спочатку він грав у трупі Миколи Садовського, а згодом, разом із Панасом Саксаганським, створив окремий колектив.
Михайло Старицький так охарактеризував акторську майстерність братів То-білевичів: «На мою думку, найталановитішим із братів Тобілевичів треба визнати Миколу Садовського хоч він і не завжди грає рівно. Найдосконалішим із технічного боку — Саксаганського, а найглибшим і, так би мовити, най ґрунтовнішим — Івана Карповича Карпенка-Карого».
Під час гастролей у Москві 1901 року на сторінках газети «Театральньїе извес-тия» був надрукований вірш-експромт про Карпенка-Карого:
С его талантом люд московский Теперь знакомится… Ей-ей, Малороссийский он Островский, — Фотограф родинь своей… Его перо лишь правдой дышит, И чужд ему совсем шаблон…
Он так же славно пьесы пишет, Как и играет славно он!..
У відомому монолозі Івана Барильченка із п’єси «Суєта» Карпенко-Карий із глибоким хвилюванням і пристрастю виклав власні думки про театр: «Сцена ж — мій кумир, театр — священний храм для мене… В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам’яні серця, і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводять в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу, паче снігу!.. Служіть таким широким ідеалам любо!»


Загрузка...



Схожі твори: