Головна Головна -> Твори -> Незрима боротьба Роксоляни, героїні однойменної повісті 0. Назарука

Незрима боротьба Роксоляни, героїні однойменної повісті 0. Назарука



Султан Сулейман був володарем Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска, семисот багатих міст Сходу і Заходу, трьох частин світу. Він був царем п’ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану, долин уздовж Маріци, шляхів уздовж степів України, святих міст Мекки й Медини і гробу Пророка, повелителем народів, які жили над тихим Дунаєм, над широким Дніпром, над Тифом і Євфратом, над білим Нілом. Його боялися християнські народи Європи, йому корилися .дикі орди кримських татар, а молоденька дівчина з України, бранка Настя Лісовська виказала перед могутнім повелителем таку волю, шо Сулейман скорився їй. Він не міг опиратися своїм почуттям до цієї покірної, але гордої християнки. Султан був закоханий у Настю, захоплений не стільки вродою, скільки внутрішньою силою і розумом молодої жінки. У гаремі султана жили сотні найкрасивіших жінок світу. Вони були готові виконати будь-яку волю повелителя, мріяли про його єдиний прихильний погляд, але тільки Настя захопила всі думки Сулеймана, який заради неї був готовий відмовитися від усіх принад світу, зректися давніх звичаїв і одружитися із християнкою. Але на заваді цьому рішенню стояла воля Насті, її віра в Христа. Щоб зламати цю віру, Сулейман пішов на порушення закону: у гарем провели стороннього чоловіка, монаха-відступника, який мав «зломити в душі людини святу форму її». Отець Іван ще й сам не до кінця переміг у своїй душі віру, знав своє єдине слабке місце, а тому злякався, коли Настя швидко відчула те місце і боляче вдарила по ньому питаннями про Боже прощення людині, яка зрадила віру предків.
Нічого не зміг відповісти монах Насті. Він не тільки не розвіяв сумніви жінки, а й укріпив її рішення поїхати у святі християнські місця, на гору Афои щоб помолитися іконі Божій Воротарниці в Тверському монастирі.
Протягом століть жодна жіноча нога не ступала на гору Афон. Ще прапрадід Сулеймана задовольнив прохання монахів не допускати жінок у святе місце. Цієї заборони дотримувалися християнські володарі від часів Костянтинтина. І ось
тепер кохана султана Сулеймана, переодягшись хлопчиком, приїхала на гору Афон, милується красою святого місця, розпитує монахів про ікону Божої Матері і дива шо являла Пресвята Діва людям.
Уночі Настя тихенько вислизнула з келії і пішла до монастирської брами, упала на коліна перед іконою Божої Матері, яка височіла над ворітьми, і почала ревно молитися про милосердя і опіку до Матері Бога, яка знає, шо таке біль. Настя просила дати їй якийсь знак, шо вона має робити далі. Жінка не хотіла відрікатися від віри, в якій виросла, але в її серці вже зародилося кохання до Сулеймана, кохання святе і гріховне.
Настя молилася з усією щирістю молодої, наївної душі і немовби не помічала, шо неподалік стоїть Сулейман, який теж не міг заснути цієї ночі. Він майже з покорою ждав, коли кохана закінчить молитися, і не ображався на те, що вона не звертає на нього уваги.
Цієї ночі на березі моря султан уперше відкрито сказав Насті про своє кохання і вперше почув від неї «люблю».
Настя не змогла противитися великому почуттю до людини і на словах зреклася своєї любові до Бога, але коли народився перший син Стефан, султанша сама окропила його водою і ім’ям Бога охрестила. Змучена пологами жінка не помітила, шо в кімнаті за фіранками ховалися візир Агмед-баші, чорний євнух Гассан, які бачили обряд і могли донести Сулейману, що його дружина Хуррем, як назвали Настю турки, не зреклася свого Бога. Передчуваючи небезпеку для себе і маленького сина, султанша оговорила своїх ворогів, і Сулейман наказав їх стратити.
Щоб уберегти своїх дітей, Хуррем змушена була чинити жорстоко і підступно, але коли їй видавалася нагода, Роксоляна допомагала бідним, давала гроші на лікування хворих і викуп бранців. Зустрівши свою матір серед українських жінок, Ель Хуррем виказала взірець доброти до згорьованої жінки, забрала її з вулиці, при всіх цілувала їй руки і познайомила із суворою свекрухою і підвела під материнське благословення своїх синів. Роксоляна не зважала на те, як поставляться турки до цього, вона виконувала світі обов’язок доньки. Мати принесла їй звісточку з далекої батьківщини, розповіла, що на Україні чиняться недобрі справи: українці готові втопити один одного в ложці води, село з селом, монастир з монастирем судяться за найменшу дрібницю. Тисячі голодних, босих, безправних бранців — це розплата народу за міжусобиці, за те, шо цураються один одного і не тримають згоди між собою.
Осип Назарук був глибоко віруючою людиною. Він розумів, на які жертви пішла його героїня, коли зреклася свого Бога, як тяжко вона каралася, обираючи між любов’ю і вірою, але цей гріх зробив ЇЇ володаркою величезної імперії. Десятиліття, коли Роксоляна була султаншею, турки жодного разу не напали на Україну.
Роксоляна боролася за себе, за своїх дітей, за свою любов, але найважчу боротьбу вона вела із собою. Ця непомітна боротьба перетворила її на могутню султаншу, дала їй невимовне щастя кохання і вічну тугу за рідною землею і страшні докори сумління за розтоптану душу, за знищену віру в єдиного Бога.





Схожі твори: