Головна Головна -> Твори -> Вибір життєвого шляху в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного

Вибір життєвого шляху в романі “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного



Роман продовжив низку творів, у яких головним иотивом є активне шукання правди разом із протестом, бунтом проти того соціального укладу, що, за влучним висловом Сергія Єфремова, правді не тільки не сприяє, а навпаки скрізь саджає кривду на покуті й допомагає їй верховодити в житті. Фігурою, що над усе прагне правди, проте, не знайшовши нічого, гине, є Чіпка. Цей герой став найяскравішим прикладом типу людей,названих пропащою силою.

Сповнений найкращих замірів, Чіпка якось непомітно для себе заплутався в нетрях життя, загруз у драговинні суперечностей і всю енергію свою, розум та хист віддав справі нерозумного протесту. Роман задуманий як широке полотно. Автори починають здалеку, показують, якою духовною спадщиною наділили головного героя предки, на якому соціальному ґрунті він виріс. Змалечку вже прокидалася невеличка злість в його невеличкому серці і разом з питанням “де правда?” та браком відповіді на нього росла-виростала у велику злість у великому серці. Не знайшов Чіпка жаданої правди ні в громаді, ані в державних установах, ані в родинному житті.

* “Немає тепер нічого, ані-ні, — каже він після однієї зі спроб знайти правду. — Пропало, все пропало. І добро, і душа пропала, бо немає правди на світі’. Коли цей етичний нігілізм міцно вкорінюється в душі, то й шукання правди помалу-малу набирає тільки негативних рис, обернувшись на самий протест проти кривди, на помсту кривдникам, що розростається в принципове нехтування всього громадського ладу: “Коли є правда, то для всіх хай буде рівна; коли нема, то всім нема!..”. Соціально-державна кривда розростається в Чіпки згодом у якусь абсолютну кривду, що запанувала над усім світом. “Куди не глянь, де не кинь, — каже він, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна — ввесь би цей світ виполов, а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!”.

До такого максималізму виросла невеличка колись злість. Нахил до протесту спричинений самою злістю й керований етичним нігілізмом, робить із Чіпки злочинця, бунтівника проти всіх норм ненависного ладу, не розбираючи між ними. “Хіба ми ріжемо?— виправдовується він, — ми тільки рівняємо багатих з бідними”. Чіпка гине не тільки фізично: він — а це значно страшніше — гине морально, і питання, що ним опекла його востаннє нещасна жінка “так оце та правда?” — було найстрашнішим йому іспитом і найважчим осудом. Нігілізм не зродив нічого.

Інший життєвий шлях, та теж далекий від щастя, обирає ровесник Чіпки, найближчий приятель його дитячих літ — Грицько. Круглий сирота, він у дитинстві вилив добрий ківш лиха. Зростав без материнської ласки й батькової підтримки, піднімався на чорних, як земля, сухарях — тій мізерній платні, що перепадала йому від сільської громади за догляд овець.

На відміну від Чіпки, котрий вже дитиною задумувався над причинами людської недолі, Грицько не обтяжував себе такими питаннями. Коли підріс і довелося розпрощатися з вівцями, парубок, скинувши через плече косу, а за спиною — торбину з сухарями, лихеньку свитину та не кращі й чоботи, потягнувся з іншими бідарями на заробітки в південні стели. Грицька в злигоднях підтримує бажання стати господарем. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, він переносився уявою в майбутнє, де бачив власну хату теплу.

Наймит важко працював, випускав косу з рук тільки для обіду й сну. Земляки-міщани насміхалися з його ретельності, та Грицько не пішов восени, як усі, додому, а став у Херсоні підробляти розвантажуванням барж, косив очерет, збивав копійку до копійки й наступного літа. Повернувшись до рідного села, придбав садибу, город. Тепер Гриїдькові хотілося 6 до свого добра приточити ще й жінчине, однак багатир, до дочки якого він сватався, теж думав мата зятем не простого козака. Невдача охолодила запал хазяйновитого парубка, і він одружився з рівнею собі, працьовитою дівчиною Христею.

Впадають в око й такі риси вдачі Грицька, як байдужість до долі інших, егоїзм, намагання не втручатися в небезпечні справи. Він не прийшов на допомогу Чіпці, щоб вирятувати з рук карателів діда Уласа. Більше того: він зневажливо ставиться до катованих москалями селян (Важко парять бісових лаштахіві), бо кріпаки, мовляв, — це злодії, ледацюги, п’яниці.

Можна по-різному пояснювати причини духовної ницості героїв роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Хтось, певно, вирішальним вважатиме несправедливий суспільний лад. Проте, очевидно, коріння проблеми в іншому. І не тільки в одвічних загальнолюдських принципах, сконденсованих у біблійних заповідях, хоч їхній примат незаперечний. Зважмо на те, що в романі йдеться про українців — народ, позбавлений власної державності, розшарпаний і розшматований між імперіями, уярмлений і перетворений на рабів. Загальновідомо, що ніщо так не деморалізує людину, як рабство. У зв’язку з цим один з дослідників твору писав: “Саме духовна анемія робила вчорашнє козацтво “пропащоюсилою”, і воно, подібно до Чіпки, або вдавалося до анархічного бунту, деградувало до антисоціальної діяльності, або, як мати Чіпки та Галя, сублімувало енергію лише на збереження сімЧ, пристосовувалося до обставин”.





Схожі твори: