Головна Головна -> Твори -> Твір на тему: Актуальність п’єси “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого

Твір на тему: Актуальність п’єси “Хазяїн” Івана Карпенка-Карого



Розмірковуючи про внесок Карпенка-Карого в скарбницю української культури, Симон Петлюра писав, що драматургічна творчість цього письменника “була реальним одбитком життя нашого народу, його інтересів, його психології й широкого комплексу вподобань, — живим одбитком живого життя”. Карпенко-Карий першим в українській драматургії виступив за межі шаблону — “отієї етнографічної, з неодмінним коханням у центрі, драми й дав початий серйозної комедії”.

Найбільшою глибиною узагальнень і мистецькою довершеністю з-поміж інших творів драматурга визначається комедія “Хазяїн”.  Головний герой п’єси мільйонер Пузир так і не купив на свої мільйони ідастя. Адже його життєві принципи зазнають краху: хижацькі методи господарювання спричиняють бунт робітників; дочка має намір вийти заміж, не рахуючись з волею батька; за участь у злочині його притягають до відповідальності, а невпинна зажерливість призводить до трагічного кінця. Пузир став жертвою своїх мільйонів і у двобої за іцастя з долею й людьми зазнав поразки. Проте цей висновок — не програмове гасло, не декларація письменника, він — наслідок багатолітніх спостережень за життям, результат філігранної роботи художника-драматурга у створенні цілої галереї сатиричних образів, картин, ситуацій.

У центрі драматичної дії п’єси “Хазяїн” — грошові пристрасті капіталістичного світу, стяжання без жодної іншої мети, стяжання для стяжання, як зауважував сам автор у листі до сина. Основним об’ектом зобрвження послужило, ха-зяйське колесо мільйонера Пузиря  одних даве, а другі проскакують. У вожне чорнокрилля на голуби і сонце, що немалою мірою потьмарює радість торжества. І в самому композиційному центрі твору — ті ж зловісні символи, що провіщають фатальне потрясіння — два чорних гроби і один світлий, хижий птах, що прилетів з гнилих закутків душі, а головне — каліки, голодні каліки (їсти їм дайте, хай звіра в собі не плекають) і брат, який аж ніяк не поділяє святкового захвату, що сповнює іншого брата. Хоч і звертається перший до другого рідною мовою, але у відповідь чує: “Відступись! Уб’ю!”. Та попри це завершується поема оптимістично. Останні рядки просякнуті відчуттям щастя й здійсненої мрії. Отже, в “Золотому гомоні” тільки передбачення трагедії; справжнього лиха ще немає. Життя, на жаль, довело, що передчуття поета справдилися. Після жовтневого перевороту в Петербурзі революційна буря принесла народові України особливо страхітливі страждання. У “ніч” кривавої бійні пішли, як виявилося, керовані чабаном повстанці. ( На майдані”), а воскреслі дожиття предки від побаченого з жахом одвернулись…

Офіційне радянське літературознавство подбало, аби витворити сфальсифікований образ Павла Тичини як співця більшовицької революції. Насправді ж — маємо протилежне. Це про революцію сказав він у одному з віршів: “Одчиняйте двері — Наречена йде!”. Та ось одчинилися ті двері — і замість сподіваної прекрасної нареченої увірвалася горобина ніч — ще моторошніша від того, що земля покрилася не дощем, а людською кров’ю…

  • І як же боліла поетові кожна її краплина! Тичині здавалося, що усією землею заволодів головосік.що смерть на землі вистягаеться. Тому бігли від жаху з села всі улиціу той час, як
  • На небі засвітали зорі! зорі!
  • Кого там ще убили, зарі — зали? —
  • Тому син просить матір: “Благословіть, мамо, шукати зілля, шукати зілля на людське божевілля”.

Вершиною розкриття поетом трагедії України за революційних років стала поема “Скорбна мати , де розіп’ята імперськими силами Україна асоціюється з розіп’ятим Ісусом Христом, що його — саме на нашій землі — розшукує Матір Божа Марія. Просять її затриматися біля них житні колосочки, що ховають поміж своїми стеблами чийогось трупа, помиляються щодо чутки про воскресіння Христа квіти звіробою, які із крові тут юрбою зросли на полі бою, благає зглянутися на неї настрахана тим, що коять люди, самотня квітка… Матір же Божу мучать страшні, розпачливі думки. Вона впевнена, що розіп’яту тінь Христа можна віднайти в кожній українській хаті, і робить висновок, що вже не буть ніколи раю у цім кривавім краю, — настільки вкінець обідніли тут людські серця. “За що тебе розп’ято? За щб тебе убито?” — то запитання Матері Божої про Ісуса Христа і водночас — про Україну, національна революція в якій захлинулась у крові.

Про глибину вболівань Павла Тичини за національні змагання свідчить і його поезія “Пам’яті тридцяти’, присвячена героям крутянської трагедії. Автор порівнює славу юних звитяжців зі славою святих, стверджує, що поховано на Аскольдовій Могилі український цвіт.


Загрузка...



Схожі твори: