Головна Головна -> Твори -> Поема «Енеїда» І. Котляревського — справжня енциклопедія українознавства

Поема «Енеїда» І. Котляревського — справжня енциклопедія українознавства



«Енеїда» Івана Котляревського «гриміла» на всю Україну, чутки про неї дійшли в свій час і до Росії. Вона ніби зосереджувала в собі справжній український колорит з усіма улюбленими народними звичаями, іграми, танцями, стравами, одягом, зосереджувала, заповнювала і все об’єднувала. «Енеїда» стала надзвичайною енциклопедією, енциклопедією українознавства. Еней та його друзі-троянці… Чи це не українські козаки-запорожпі з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями, войовничим настроєм? Коли читаєш «Енеїду», то ніби бачиш отих рєпінських козаків, оіо пишуть листа турецькому султану!

І. Котляревський відступив від Вергілієвого твору і показав українців у типових обставинах їхнього життя. Над козаками є старшини, і старшинами в «Енеїді» виступають… боги, які мають усі старшинські звички, так само одягаються. Навіть Венера. мати Енея, одягається по-святковому, «перетворюючись» відразу на дружину козацького старшини: «очіпок грезетовий», «кунтуш з усами люстровий». Бачимо і типовий портрет української дівчини тих часів:

  • Сестру Дідона мала Ганну,
  • Навсправжки дівку хоть куди,
  • Проворну, чепурну і гарну…

Приходила ця дівчина у звичайнісінькому українському одягу: «в червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фанелевій, в стьонжках, в намисті і в ковтках». Та й танцювала під дудку «третяка». І де ж тут греко-римська міфологія, де ж тут суворі Олімпійські боги та непідступні царі? Ми знову опиняємося в українській оселі, а не в Латинській Землі, бо їмо разом з героями галушки, лемішку та куліш — тобто просту українську селянську страву. А запивають вони брагою та горілкою. У Дідони столи для гостей були накриті вже багатше: тут бачимо свинячу голову до хріну, локшину, індика з підливою, куліш і кашу, «лемішку, зубці, путрю, квашу і з маком медовий шулик». А які вже там напої! Тут пили: слив’янку, мед, пиво, брагу, сирівець, «горілку просту і калганку»; Еней з Дідоною «пили на радостях сивуху і їли сім’яну макуху», а після танців Енеєві і Гандзі ще й «варенухи по філіжанці піднесли», А народні ігри, яких стільки, що й не перелічити! А казкові образи — кобиляча голова, чоботи-скороходи, килим-самольот, скатерть-еамобранка! Баба-Яга ж — чудовий витвір народної фантазії — не просто згадується, а є активною дійовою особою поеми. Тільки називають її інакше — Сівілла, яка супроводжувала Енея в пекло і розповідала йому про підземне царство.

Що ж може бути у підземному царстві? Виявляється, вечорниці. Тут люди співають, танцюють, жартують, освідчуються в коханні та ще й ворожать. Хіба таке могло бути в пеклі у Вергілієвій «Енеїді»? Звичайно, ні. Це типове українське село, яке зібралося на вечорниці, щоб гарно провести час:

  • Тоді-то в пеклі вечорниці
  • Лучились, бачиш, як на те,
  • Були дівки та молодиці
  • І там робили не пусте:
  • У ворона собі іграли,
  • Весільних пісеньок співали…

Між пеклом та раєм Еней зустрів своїх друзів, які загинули під час шторму. І хто там був? І Педько, і Терешко, і Панько, і Охрім, і Стецько, і Опанас. Це ж українські імена, про які в Римі ніколи ніхто не чув. А українські назви міст та сіл, шо зустрічаються на усіх зупинках Енея. Це й Івашки, і Мильці, і Пуш-карівка, і Будища, і Горбанівка. Хіба це не ще одне підтвердження українського грунту поеми?

Не випало з поля зору письменника і образотворче мистецтво. Коли Латин дізнався, що до нього прийшли посли від Енея, то він негайно наказав «прибирати світлиці, сіни, двір мести, клечання по двору саджати…» Для оздоблення царських палат були привезені картини:

..Латрети всіх богатирів: Як Александр иареві Пору Давав із військом добру хльору; Чернець Мамая       побив: Як Муромеиь Ілля, гуляє… А які пісні співають троянці! Тут і про Сагайдачного, і про Січ, і про Полтаву, і про матір, яка проводжала сина у похід, і про голодний рік. Ці пісні у часи І. Котляревського були знайомі, мабуть, усім українцям, адже це — історія, не завжди радісна, але все ж таки історія. Це — життя, українське життя.

Читаючи «Енеіду», дивуєшся, як на основі поеми Вергілія можна було написати такий ні на що не схожий твір, де з особливою повнотою і майстерністю передані звичаї, побут — взагалі життя українського народу. Я гадаю, що ця поема житиме ще багато століть, розповідаючи усьому світові про славних ук-раїнців-запорожців, про славний український народ.


Загрузка...



Схожі твори: