Головна Головна -> Твори -> Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці Павла Тичини

Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці Павла Тичини



Ім’я видатного українського поета Павла Тичини відоме кожному. Його поезії, особливо рання лірики, ведуть нас у незвичайний світ, в якому панують ідеали свободи та національного визволення. І постає перед нами романтичний герой, ім’я якому — український народ, заради якого автор ладея віддати полум’я душі.

Україна, рідна земля, Батьківщина… А що може бути вище, ніж свобода, ніж «струмок серед гаю ЯК стрічечка», ніж коли «хвилюють, маюють, квітнуть поля»? Це і є свобода, коли вільно дихається, коли чарують око краєвиди, коли ніхто не посягає на незалежність рідної землі, на її волю. Ллє якщо хтось це зробить, стануть до бою тисячі молодих і завзятих, як і сам Павло Тичина:

  • Чи ж моя рука здригне,
  • Що йде битись без озброї?

Але зараз Україна занедбана, збезчещена: немає ні усміхнених людей, не чутно пісень, якими так багата українська земля. Дивується цьому навіть Марія, мати Христоса, адже її син дуже любив цю землю, страждав за неї.

  • Поглянула — скрізь тихо.
  • Чийсь труп в житах чорніє.

Не може автор, як і Марія, дивитися на те. що відбувається на Україні після революції — треба негайно змінити це життя. І тому з’являється у творчості П. Тичини образ Андрія Первозванного. який благословляє землю українську. Людям вже набридло мовчати, чекати, що з неба упаде манна. Треба самим боротися за визволення, за волю, за шастя:

  • Ідуть!
  • І всі сміються, як вино:
  • І всі співають, як вино:
  • Я — дужий народ.
  • Я молодий!

Український народ відчув свою самошнність. вірить у те, що після перемоги революції настане воля і для України. Тому з такою надією йдуть люди в бій, в якому вирішується їхня доля. Романтичний настрій підтримується і вітанням природи, яка щиро радіє хвилині визволення українського наоо-ду з-під ярма неволі. Автор закликає зібратися докупи, підняти українські прапори і заспівати «Заповіт» — адже це історія рідної землі, це її ідеали, як і Богдан Хмельницький, як і сам Софійський собор:

  • «Гей, разом, разом станемо
  • на ворога ми, браття. — Завзяття! —
  • Хто зрадить неньку Україну —
  • прокляття тим. прокляття!»

Йде вперед українське військо, сповнене надії на краще життя, овіяне лагідним вітром, йде з піснями, які співають легендарні кобзарі. Йде, бо хоче земля жити не в крові, бути не кладовищем чи пусткою, а відчувати вільне дихання любові та злагоди у своєму домі. Українці не бачать себе залежними ні від кого, навіть від росіян. Україна ввижається їм суверенною державою, яка проте не веде загарбницьких боїв, а вільно живе серед вільних народів. Шлях до волі нелегкий. Трапляється на цьому шляху все: нещастя, горе, навіть смерть. П. Тичина пише: «…по кривавій по дорозі нам іти у світ». Піднялися українці захищати рідну землю — і загинуло «тридцять мучнів». Але їхня смерть не була марною, бо вони «понад все… любили свій коханий край». А значить, піднімуться ті, хто любить Україну так, як і вони, піднімуться, щоб продовжити розпочату справу — справу боротьби за визволення рідної землі.

А земля ця, народ її обурений, що його обдурено, що не виконано обіцянки про вільне співжиття, що з нього просто насміялися. Український народ хоче бути вільним, незалежним, відчувати свою са-моцінність, а не бути посьміховиськом в очах інших народів:

  • сказали люди: годі нас дурить!
  • Будем ще й на волі у кайданах гнить:
  • Ждали ми героя, а встав свинопас,
  • Хто ж так люто кинув на поталу нас?

Змінився час, і змінилася доля України. Український народ уже не відчуває на собі «кайданів» Ввволі. Але ще довгий час житимуть вірші Павла Тичини, які возвеличують Україну, український народ, що бореться за волю, за незалежність, І хоч «по кривавій по дорозі» довелося нам йти «у світ», я вірю, що наша Батьківщина витримає усі незгоди. І зацвіте чудовим цвітом, цвітом щастя й любві


Загрузка...



Схожі твори: