Головна Головна -> Твори -> Твір по оповіданню М. Хвильового «Солонський Яр»

Твір по оповіданню М. Хвильового «Солонський Яр»



Кожний з письменників має свій індивідуальний стиль, своє власне «обличчя». Має його і Остап Вишня. Тому, коли говорять «Мисливські усмішки» чи «Зенітка», відразу з’являється посмішка. І як може бути інакше, коли Остап Вишня був справжнім майстром сміху, або краще сказати — його чарівником. Своїми гуморесками він намагався «розкрити очі» людям на ті негативні явища, що стримували поступ. Гуморист підносив тему мужності та нескореності радянського народу в роки Великої Вітчизняної війни, говорив про його патріотичні почуття. Письменника захопила героїка відбудови народного господарства. Він малює трудові будні нашого народу, його самовідданий подвиг в ім’я будівництва кращого майбутнього.

Та Остап Вишня бачив, що не перевелись ще в нашому житті хапуги і п’яниці, спекулянти і дармоїди, бюрократи і головотяпи, підлабузники і анонімники. Письменник спрямовує проти цього зла свої гнівні сатиричні стріли. У творчості Остапа Вишні є найрізноманітніші сатирико-гумористичні жанри. Тут фейлетон і памфлет, усмішка і гумореска, нарис і п’єса, мисливські і мистецькі усмішки-рецензії, гумористичне оповідання для дітей. Улюбленими прийомами письменника є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, композиційне використання сну, контрастне порівняння. Він щедрий на гротеск, гіперболу, приховану іронію та їдкий саркастичний сміх. Збагнувши народнопоетичну стихію, навчаючись у Котляревського і Гоголя, глибоко шануючи Чехова і Стефаника, схиляючись перед генієм Пушкіна і Бєлінського, творчо використовуючи спадщину Шевченка і Салтикова-Щедріна, Остап Вишня став творцем нового гумористичного жанру — веселої, дотепної, саме вишневої усмішки.

Остап Вишня — життєлюб і оптиміст. У найскладніших умовах він ніколи не втрачає віри в людину, в її душевну красу, творчу вдачу Павло Михайлович любив природу, шанував, знав і, що найголовніше, відчував народну пісню, дотеп та гумор. Він був незвичайним мисливцем, незрівнянним оповідачем, щирим другом. Згадаємо його «Мисливські усмішки», що приносять стільки насолоди. Ти ніби чуєш «ніжний шелест очеретів», і «крик бугая на болоті бринить в вухах, як коз-ловське проп’яніссіме ля в серці тихомрійної блондинки», а «загадковий тихий плескіт на озері в …серці одгукується трепетними перебоями…». Ну що це, як не вірші, що зачаровують серце, від яких відкривається новий широкий світ, де ще стільки незнаного та незвичайного.

У творах Остапа Вишні все живе, сміється, радіє, наповнюється неповторною мелодією. Струмочки весело співають, сонечко лагідно усміхається, пташки шлють ширі привіти, берізка кокетує своїм станом, дуби обнімаються вітами-руками і т. д. Все це складає індивідуальність письменника. Остап Вишня вдається і до персоніфікації матіцки-землі. У цій любові до рідної природи, у вмінні зрозуміти та розкрити її й криється звабність і незабутній аромат «Мисливських усмішок» Остапа Вишні. Згадаємо і широко відому гумореску «Зенітка». Герой гуморески дід Свирид — узагальнений збірний тип. Це живе втілення кращих рис українського народу. Читач сповнюється повагою до людини, що варила їсти партизанам, а потім вчинила подвиг — своїми руками знищила трьох бандитів. І разом з тим ми сміємося з тих комічних ситуацій, в які дід Свирид потрапляє. Простота, задушевність тону, щирість і серйозність зізнання, піднесення побутових деталей до рівня героїчного, несподівані висновки, що суперечать всій суті викладу, — ось ті фактори, які викликають нестримний сміх, сміх доброзичливий і схваСучасне йому життя владно ввійшло в твори письменника. Правда, чиста і чесна правда промовляє щиро до читача. Письменник ніби виступає літописцем тогочасних подій. Так у оповіданні «Солонський Яр» автор спокійно й об’єктивно відтворює картину протистояння двох ворожих сил на селі. Він ніби йде по свіжих слідах трагічних подій, а його герої борються зі злом у реальних ситуаціях, не видуманих і не надуманих, а вихоплених безпосередньо з життя. Він не намагається дати цільну, викінчену картину, а шукає окремі яскраві епізоди, мінливі, збурені події, які були характерні для тієї епохи.

Мінливість, бурхливість, колоритність, кінематографічна фрагментарність, за якою в кінцевому результаті вимальовується в нашій уяві цілісна картина…— саме так письменник вводить нас у новий світ подій. Все це автор зумів передати і уривчастістю фрази, і пунктирно накресленим сюжетом, і композиційною перебудовою — нанизуванням окремих, розрізнених епізодів і образів, малюючи їх короткими, асоціативними штрихами.

* «До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися. Стоять стіною, хмуряться. В гущавину доріжка по папороті, повз сизих кущів, до Солонського Яру. Солонський Яр: яр і село. В селі пахтить дубовим молодняком…»

Тах розлого починає свою новелу «Солонський Яр» М. Хвильовий. І такий ліричний початок нагадує чимось нашу класичну літературу і насамперед М. Коцюбинського. Але й тут уже свій, власний штришок — уміння будувати фразу без присудка. («В гущавину доріжки по папороті..») Уміння відразу вводити читача в незвичну атмосферу, будити уяву, фіксувати увагу на важливому: «Солонський Яр — природна фортеця.

* Солонські острожники казали:
* Є Холодний Яр, а це — Солонський Яр… Атож…
* А в Мликківській волості скаржилися:
* І сукини сини! Прахвости! Чортового батька видереш їх
* відтіля.
* Чухали потилиці, збиралися на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці.
* Яку тут прахтіку зробити? Га?»

І за цією короткою розповіддю, за невимушеною буденною рочмовою постає правдива картина життя. Млинські селяни байдужі до всього, що робиться довкола. Вони не хочуть виступити на боротьбу з бандитами Солонського Мру. Може, пронесе. Ліниво збираються на сходку, раптом минеться. Та вночі знову було пограбування. Ну і  що? Не мене ж. Висловили своє обурення, і все… і тільки Сашко Гордієнко не отримався. У цій короткій розповіді — епізод величезної трагедії в житті людини, душевна драма чоловіка. Зверніть увагу на окремі деталі: «низенький чоловік», «обідрана свитина», обличчя «стягнуло зморшками» ніби «плаче», «полапав», «погладив» хустину «ніжно й ледве чутно» — Дуньчина… І раптом зник.., Ми предметно відчули душевний біль, жаль і страх цього селянина.

І може тому, що «темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками й ніяк не найде веселого шляху», може, тому не зміг змиритися з усім, що діється в їхньому селі і піднявся на нерівний бій Савко, голова волосної ради. Він не хотів розділити долю покірних, байдужих, і частково заляканих селян. Савко став на боротьбу з бандитами і гине. І лише його смерть сколихнула село, пробудила від дрімоти і байдужості, скинула страх з їхніх душ. Двома останніми реченнями письменник відтворює це пробудження. І ту силу, яка піднялася на боротьбу з ворогами: «…А глибокої ночі із злизаного пожаром краю посунулись натовпи людей до голохвастівців.

Тієї ж ночі величезна заграва пожежі стояла над Солонським Яром». Тут чітко окреслено характер молодого голови Млинської волосної ради, який мужньо стоїть на позиціях борця за народну владу.
# Сочинение нашли по слову: Волновой Николай Григорьевич

Понравилось сочинение? Сохрани в закладках сайт еще пригодится – » Твір по оповіданню М. Хвильового «Солонський Яр»

Остап Вишня — гуморист, що підняв на новий рівень нашу сатиру, наш гумор. Його гуморески широко відомі не тільки у нас в країні, а й за рубежем. Чим же він так подобається усім, хто хоч раз прочитає його незрівнянні усмішки, вишневі усмішки? Індивідуальність цього письменника видно у кожній з гуморесок — ніхто і ніколи не сплутає його гуморесок ні з чиїми іншими, бо ніхто не зможе написати так, щоб поєднувалися в одному творі і сміх та лірика, і гумор та кохання, або інші чисті людські почуття. Остап Вишня — це майстер сміху, чарівник сміху, але разом з тим і співець рідної природи, який щиро закоханий у її ліси і поля, річки й озера, тварин, рослин і комах. І це особливо помітно у «Мисливських усмішках», що стали шедевром української літератури.

Найвищою нагородою для Остапа Вишні було визнання народу, його весела усмішка, його радість. І він зміг добитися того, що, читаючи його гуморески, кожна людина щиро і весело посміхається.


Загрузка...



Схожі твори: