Головна Головна -> Твори -> Наші автобіографи

Наші автобіографи



Спогади живуть у нас. Спогади поховані в нас. Спогади сховані в нас. Спогади є нашим минулим, тим, що залишилось від минулих подій, почуттів, думок. Гуляючи алеями свого духу, слухаючи музику своєї душі, ми стоїмо в їх тіні. Людина без спогадів — людина без минулого. Деякі змушують нас червоніти й понині, щось згадуємо ми зі сміхом, інші ми називаємо найкращими у своєму Житті.

Для більшості з нас найприємнішими є спогади про дитинство. Той час, коли людина формується, розцвітає.. Саме від того, яким с дитинство, залежить наше сприйняття тих чи інших явищ або предметів, оточуючого середовища. У цей час створюються наші смаки, ми вчимося спілкуватись з людьми. Взагалі, дитинство — це місток до дорослого життя. І який цей місток, таке й наше прибуття до нього. Створення цього «фундаменту» залежить не тільки від людини, але й від її батьків, оточення. Тобто від усього того, що супроводжує наші дитячі роки. Бо там є відповіді на особливості наших філософії, ідеології, світосприйняття, спілкування з людьми, динамічності (або інертності). Малі роки ще не спаскуджені брехнею, лицемірством, фальшивістю, так званою «амфотерністю» і дорослістю в цілому. Наївність, безпосередність,, відвертість панують в дитячих серцях. Можливо, тому так приємно згадувати себе в малому віці, знаючи, що ти ще такий «зелений» і неосвічений. Кожний раз при згадці про дитинство жорстка музика в свідомості змінюється на світлу, трохи сумну і ліричну.

Книжки з чиєюсь біографією нагадують нам перші роки нашого життя. Починається, звісно, все з того, звідки ми взялись. Хтось, наприклад, знайшовся в капусті, когось принесли лелеки, хтось лежав’ї під хмелем, відомий український письменник Остап Вишня років до десяти вважав, що його витягли з колодязя, коли напували корову Оришку. Далі — невідворотне виховання нас нашими батьками («Кому сказав — не чіпати!!! Як дожену зараз, отримаєш в мене!» або «Зараз ще отримаєш, якщо тобі мало! Негайно замовкни!!!» ну і таке інше). Навчання. Невиконані домашні завдання, покарання вчителів, уроки, які були використані на відпоч.иноК душі і тіла, покарання і за них, погані оцінки, ну і ше багато чого. Усім подобається розповідати про пригоди замріяного дитинства, особливо у дружній компанії. До друзів-читачів і звертається Остап Вишня. Факти біографії щедро пересипані, як молода картопля зі сметаною — чебрецем, календрою та петрушкою, усмішками та гумором у якості приправи. Хто куштував таку, страву, особливо гарячою, той зрозуміє, чому використане таке порівняння. «Підходящі» умови для розвитку творчої натури письменника (поетичне споглядання картоплиння та бур’янів), «підходящі» батьки, бо відразу ж передрекли здатність писати — «золоте дитинство між природою і людьми». На формування як особистості (ми по собі ж знаємо) впливали такі інтелектуальні заняття, як-то копання ямочок біля картоплі. З їх аналізом допомагають, звісно, і наші батьки, які схожі за вдачею на батьків письменника

* «Яка ото лиха година картоплю підриває? Ну, вже як і попаду!!»

Любов до книжок є в кожного з нас (можливо, кожна дитина в душі — письменник, звісно, і проявляється вона по-різному — дехто обожнює досліджувати, з чого ж зроблена та книжка, дехто — роздивлятись малюнки. Батьки взагалі використовують як знаряддя для покарання. Саме тому Остап Вишня пише про свою любов до книг з м’якими палітурками і невеликих розмірів.

* Далі, за словами автора, починається нецікаве життя…

Неперевершені гумор, самоіронія і самокритика, з якими письменник описує себе, батьків, своїх вчителів. Іноді, навіть не усвідомлюючи цього, ми проводимо паралелі з собою, зі своїми батьками, вчителями. Згадуємо свої сварки з батьками, сестрами чи братами, провини і покарання чи його уникнення дивовижними випадками. Звісно, серед кумедних жартів Остапа Вишні уважне око побачить ідеї повноправного розвитку національної мови в республіках, необхідність її вивчення та очищення від спотвореної лексики. Та це коли підходити до твору з наукової точки зору. Коли ж читають звичайні читачі (а зовсім не критики чи науковці), то їх вражає доброзичливість, кумедність «Моєї автобіографії», а у свідомості залишається приємний присмак.

Та якось я прочитала слова Остапа Вишні: «Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!» І такими гіркими та трагічними вони мені здалися, що я вирішила докладніше ознайомитися з біографією письменника. Дізналася про 10 років заслання, тяжку хворобу, загрозу розстрілу, нелегке творче життя. Здоров’ям, спокоєм, приниженням людської гідності довелося платити данину Музі. Та все ж, як на мою думку, мав цей гуморист велике письменницьке щастя — визнання та любов свого народу. Його твори знали навіть неписьменні, а за кількістю видань та перевидань фейлетонів, гуморесок в українській літературі Остапові Вишні, мабуть, немає рівних.

Читаючи «Зенітку», «Мисливські усмішки», «Дещо з українознавства», «Чухраїнці», дивуюся мудрості гумориста й глибині філософського змісту його творів. Вражає письменницька майстерність: уміння в невеликій новелі поєднати глибокий ліризм з простим жартом. Подобаються його свіжа дотепна мова, примовки, анекдоти. Остап Вишня — майстер пародії, шаржу, травестії. Ми звикли завжди відшукувати у фактах біографії великих людей щось доленосне. Остап Вишня з доброю усмішкою, гумором розповідає про своїх зовсім звичайнісіньких батьків: «Батьки мої були, як узагалі батьки». У такому ж тоні він згадує про свою освіту та книжки. «Книга, що найсильніше на мене враження справила в моїм житті, — це «Катехізис» Філарета. До чого противна книжка! Ще якби так — прочитав та й кинув, воно б нічого, а то — напам’ять». Та й письменником, якщо вірити оповідачеві («Моя автобіографія»), став тому, що кваліфікації особливої не мав, бухгалтерії не знав, то й зробився Остапом Вишнею і почав писати. Такий простий, сповнений здоро-” вого глузду погляд на письменника-людину мені імпонує. А вміння його першим посміятися нЯд собою справляє дуже приємне враження на читача.

Гумор, сміх можна вважати ознакою внутрішньої свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи, яку він зберігав за всіх ситуацій, свободи «від нечистої» сили, своєї і чужої. Тому в його душі жила не жовчна злість, а сонячний сміх.


Загрузка...



Схожі твори: