Головна Головна -> Твори -> Роль оповідача у творах Григорія Квітки-Основ’яненка

Роль оповідача у творах Григорія Квітки-Основ’яненка



Повісті й оповідання Григорія Квітки-Основ’яненка, написані українською мовою вийшли в Москві під заголовком “Малороссийские повести, рассказываемые Грьцьком Основьяненком». Особливістю цієї збірки є те, шо розповідь у ній ведеться від першої особи — Грицька Основ’яненка, чоловіка розумного, дотепного, із великим життєвим досвідом. Він схожий на народного оповідача, його оповідь близька до казкової і повністю захоплює читача. Грицько уміє створити відповідний настрій своїми дотепами, може викликати глибокі переживання, сум і навіть сльози. Він висміює, повчає, дає настанови. Така манера оповіді зближала твір із народом, робила його доступним розумінню різних верств населення. Проте оповідач — це не сам автор, хоча він і не позбавлений властивих Григорію Федоровичу. Між письменником і читачем стоїть третя особа — оповідач. Він увібрав усю мудрість і дотепність народу, заговорив його рідною мовою. Розповідь ведеться у розважливому, спокійному тоні. У свою мову оповідач часто вплітає гостре народне слівце, народне прислів’я чи приказку, яке автор кладе в основу своїх творів.
Початок повісті «Маруся» — це роздум оповідача про вічність. Він стверджує, що на світі нема нічого вічного, розмірковує над людським життям, яке може закінчитися у будь-яку хвилину: «…живучи промеж людей, тільки й чуєш: там дзвонять по душі, там голосять по покійнику, там справляють старцям обід… Що в Бога день тобі говорять: ось той недуж, той вмира, а той вмер…» Людина і незчується, як зостається на світі одна: померли друзі, приятелі, знайомі. Але той, хто ще має старих батька й матір, у кого добра, порядна жінка поряд, діточки покірні та слухняні, мусять щодня, лягаючи й устаючи, хвалити за це Бога, а рідних шанувати і любити.
Часто людина, втративши того, кого дуже любить, горює, бідкається, але треба пам’ятати, шо Господь забирає до себе, щоб захистити від тяжкого земного життя, а, можливо, й по-батьківськй повчити. «Недурно сказано: ледача та дитина, котрої батько не вчив». Цей вислів завершує роздуми оповідача про земне і вічне, про життя і смерть.
Стиль художньої прози Квітки-Основ’яненка є розповідний. До цього стилю письменник звернувся, щоб відійти від старої літературної мови, від шаблонних прийомів. Пізніше цю традицію підхопили, продовжили і розвинули Євген Гребінка, Марко Вовчок та інші видатні українські письменники.


Загрузка...



Схожі твори: