Головна Головна -> Твори -> Художні образи у творах М. Хвильового

Художні образи у творах М. Хвильового



М. Хвильовий — письменник-новатор, письменник самобутній і своєрідний. Це не значить, що він зійшов до нас із небуття, звалився невідь звідки. Коріння його творчості — в нашій класичній літературі, в нашому багатющому фольклорі, в живій дійсності. Пригадаймо слова: «шукання Хвильового почалися там, де урвалися шукання Коцюбинського». Якщо ми поновому прочитали Коцюбинського, заглянули в його лабораторію, збагнули його поетику, тоді нам легше буде проникати в таїну мислення М. Хвильового. Бо він справжній новатор і продовжувач М. Коцюбинського.

Полишмо звичайний погляд на письменника і його твір, де аналіз зводиться до обговорення сюжету і пошуку аналогічних випадків і настроїв у жиній дійсності. Будемо дивитися на художній твір як на питнір мистецтва. Адже однобока інтерпретація літератури як простого відображення життя збіднює саму суть мистецтва, позбавляє читача можливості естетичного розуміння і сприйняття художнього твору, насолоджуватися його красою. Безперечно, з аналізу художнього твору не можна виключати ЙОГО творця, і не лише його світобачення, світовідчуття, а й характер, темперамент. Не випадково популярний на той час критик, і яким М. Хвильовий пізніше назавжди розійшовся в поглядах, В. Коряк писав: «Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканий і суворий, а часом — ніжний і сором’язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, у форму, мрійник». Не менш влучну характеристику як письменнику і як людині дає І. Драч: «Ніжний і веселий, задерикуватий і смішний, потоптаний і незнищимий, самоіронічний (бо «малорос» і всезнищувальний (бо громадянин вільного інтернаціонального світу) — в ньому вся гама, вся розкутість молодої незалежної… республіки. Він дихає на повні груди, але відчуває, що груди ці треба випрямляти. Він весь належить ейфорії свободи. Нічого не боїться. Нічого не цурається. Сміється з міщухів, але ще більше висміює себе самого, бо вірить, що сміх — здоров’я. Повірив, що лише сам так може найкраще здійснитися як людина, але й повірив, що саме так найкраще здійсниться його доба. Вірив на повну силу, тому такою великою ціною і заплатив за повноту віри. Інші так не вміли. Або не могли. Або не хотіли»

І слова В. Коряка, і слова І. Драча — це ключі до розуміння творчого «я» великого письменника. У своїй роботі над текстом ми будемо пам’ятати про це. М. Хвильового називають романтиком революції, а його проза — то ціла романтична течія в українській літературі ХХ-го століття, основоположником і пропагандистом якої він був.І все ж ранню творчість М. Хвильового складно однозначно кваліфікувати, втискуючи в рамки романтизму, оминаючи і наявність у його творах імпресіонізму, а то й експресіонізму. «Сині етюди» можна вважати новим етапом експериментів і пошуків, нових форм вислову. Прочитаймо його новели «Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр» чи «Чу-маківську комуну», «Легенду», «Арабески»,— в них наявна лірична орнаментовка, відсутній класичний сюжет, зустрічаємо вставні новели в живій тканині твору, вживлені листи, уривки з щоденників, авторські коментарі, власні враження, відчутна своєрідність ритміки, стиснутий, сконденсований зміст фрази, твор


Загрузка...



Схожі твори: