Головна Головна -> Твори -> Драматизм прилучення до нового життя (По повісті А. П. Платонова «Котлован»)

Драматизм прилучення до нового життя (По повісті А. П. Платонова «Котлован»)



У повісті А. П. Платонова «Котлован» піднімається одна з найважливіших проблем російської літератури XX століття – проблема прилучення людини до нового життя.

Герой Платонова Вощев попадає в бригаду, що повинна вирити котлован. Читач довідається, що раніше Вощев працював на заводі, але був звільнений відтіля за те, що задумався над «планом загального життя». Таким чином, на самому початку повісті з’являється традиційний для російської народної творчості образ шукача щастя й правди. Дійсно, Вощев саме народний мислитель, і про це свідчить навіть той стиль, яким написані епізоди, що ставляться до цього героя. Платонов використає газетні штампи, адже Вощев, видимо, не читав нічого, крім газет і гасел. Вощев тужить через те, що ніхто не може пояснити йому, у чому полягає сенс життя. Однак незабаром він одержує відповідь на це питання: робітники-грабарі пояснюють йому, що сенс життя – у роботі.

Чиклин, Сафронов і інші робітники живуть у жахливих умовах, працюють доти, поки є сили; вони «живуть взапас», «заготовлюючи» своє життя для прийдешнього благоденства. Їм не подобаються роздуми Вощева, адже, на їхню думку, розумова діяльність є відпочинком, а не роботою; думати про себе, усередині себе – це те ж саме, що й «любити себе» (як це робить Козлов). Вощев приєднується до бригади, і найтяжка робота рятує його від необхідності думати. Отже, нове життя в повісті Платонова «Котлован» – це «життя взапас», постійна важка праця. Важливо відзначити, що рити котлован можна тільки колективно, всім разом; у робітників-грабарів немає особистого життя, немає можливості виявити індивідуальність, адже всі вони живуть тільки заради втілення однієї мети.

Символом цієї ідеї для робітників є маленька дівчинка Настя. Те, що вони бачать реальну дитину, заради якої треба «жити взапас», надихає їх і змушує працювати усе більше й більше. Робітники-грабарі сприймають її як символ комунізму: Сафронов привітає дитину «як елемент майбутнього». Сама дівчинка усвідомлює себе теж тільки у зв’язку з комунізмом: «Головний – Ленін, а другий – Будьонний. Коли їх не було, а жили одні буржуї, то я й не родилась, тому що не хотіла. А як став Ленін, так і я стала!»

На мій погляд, у прилученні до нового життя не було б ніякого драматизму, якщо б це нове життя вичерпувалося роботою на котловані. Однак робітники-грабарі, будучи комуністами, повинні були виконувати вказівки партії. У той час був узятий курс на колективізацію й розкуркулювання. Саме тому грабарі були відправлені в село й риття котловану було припинено.

У тій частині повести, що присвячена організації колгоспу, ключовим образом, на мій погляд, є образ ведмедя-молотобійця. Ведмідь – фанатик роботи, він трудиться не заради результату, а заради самого процесу праці. Саме тому, що він виготовляє, не годиться для колгоспного господарства. Крім того, одним з якостей молотобійця є звірина жорстокість, що не має ніяких виправдань.

Щоб зрозуміти причини жорстокості робітників-грабарів, які з такою ніжністю й любов’ю ставилися до Насті, необхідно сказати про тих людей, проти яких ця жорстокість була спрямована. Селяни в повісті «Котлован» відрізняються від робітників-грабарів тим, що піклуються не про прийдешнє благоденство миру, а про себе. Це й дає підставу Чиклину й іншим уважати селян кулаками, ворожими елементами. Однак у найпершому епізоді, де мова йде про селян, читач бачить, у чому виражається ця турбота про себе. З’ясовується, що в кожного жителя села, аж до маленьких, є своя труна, зроблена точно по розмірі. Селяни впевнені, що через той або інший захід Радянської влади навіть їхні діти не встигнуть скільки-небудь підрости. Селяни – злиденні, забиті люди, що ніколи не протистоять насильству, що над ними відбувається. Жорстокість Чиклина, Жачева й інших будівельників «нового» життя пояснюється не стільки їхніми особистими якостями, скільки тим, що ідея пропонувала їм бути жорстокими. Нове життя в повісті «Котлован» – «життя взапас», важка праця в колективі, заради щастя прийдешніх поколінь. Драматизм прилучення до нового життя для героїв Платонова визначається тим, що сліпе проходження ідеї розбещує їх, привчаючи до насильства, і нівечить особисті якості кожного. Для комуністичної ідеї жорстокість, насильство також не кінчаються нічим гарним. На мій погляд, те, що гине Настя, що є символом комуністичної ідеї, пов’язане з тим, що ця ідея поступово губиться в потоках крові, які за неї проливають. Зрештою котлован стає не фундаментом майбутнього щастя, а його могилою.





Схожі твори: